100 років з дня загибелі Симона Петлюри: Україна на державному рівні вшановує пам’ять Головного отамана УНР

Символ визвольного руху та спротив радянській пропаганді

Симон Петлюра став ключовою постаттю українського національно-визвольного руху початку XX століття та організації опору російській агресії в період Української революції 1917–1921 років. У протистоянні з більшовицькою Росією його ім’я перетворилося на уособлення ідеї свободи. Саме через це радянська пропаганда протягом десятиліть намагалася очорнити лідера УНР та його прихильників, запровадивши у радянських підручниках і словниках негативний термін «петлюрівщина» для таврування борців за незалежність.

Окрім військової та політичної діяльності, Симон Петлюра боровся за суверенітет України як журналіст, літературний і театральний критик та редактор провідних часописів («Вільна Україна», «Рада», «Слово», журнал «Українське життя» в Москві). Навіть після вимушеної еміграції у 1921 році він продовжив видавничу справу, заснувавши часописи «Табор» і «Тризуб».

Важливим досягненням Петлюри став розвиток міжнаціональних відносин та захист меншин: за часів Директорії було відновлено єврейську національно-персональну автономію, створено Міністерство єврейських справ, а їдиш отримав статус однієї з офіційних мов. Також Петлюра став ініціатором української культурної дипломатії, відрядивши за кордон Українську республіканську капелу Олександра Кошиця, яка відкрила світові «Щедрик» Миколи Леонтовича.

Родина Головного отамана

Родинною опорою для Симона Петлюри були його дружина Ольга (у дівоцтві Більська) та донька Лариса (Леся), названа на честь Лесі Українки. Ольга Більська, яка здобула звання домашнього вчителя, пройшла з чоловіком крізь вир революційних подій, опікувалася пораненими у шпиталях, а згодом розділила з ним важкі роки еміграції, заробляючи на життя та навчання доньки вишиванням.

Донька Леся, вихованка «Пласту», виявила неабияку творчу обдарованість, залишивши по собі поезії, статті та малюнки, проте через життєві поневіряння захворіла на туберкульоз і передчасно померла у 1941 році.

Вся родина Петлюри зазнала переслідувань: його матір Ольгу у 1919 році заарештовували більшовики, після чого вона померла на третій день після звільнення. Сестер Марину та Феодосію, а також племінника Сильвестра Скрипника у 1937 році заарештували чекісти у Полтаві та розстріляли за рішенням радянської «трійки».

Читайте також: НБУ випустив монету до 100-річчя пам’яті Симона Петлюри

Вбивство в Парижі та сучасна спадщина

Симон Петлюра був підступно вбитий московським агентом 25 травня 1926 року в Парижі, у Латинському кварталі, близько 13-ї години. Радянські спецслужби пішли на фізичну ліквідацію лідера УНР через загрозу відновлення його союзу з Юзефом Пілсудським, який у травні 1926 року повернувся до влади в Польщі, що могло вилитися у новий спільний похід проти радянської влади. Головний отаман похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі разом із дружиною та донькою.

Попри зусилля ворогів, Державний центр УНР в екзилі, створений Петлюрою, продовжив свою діяльність і офіційно склав свої повноваження лише 22 серпня 1992 року, передавши їх уряду відновленої незалежної України.

Сьогодні традиції Армії УНР інтегровані у сучасні Сили оборони України. Нарукавний тризуб, який носили петлюрівці, з 2017 року є офіційною частиною однострою українських воїнів. Крім того, ім’я видатного державного діяча гордо носить 152-га окрема єгерська бригада ЗСУ, яка зараз виконує бойові завдання на передовій російсько-української війни.

Читайте також: В Україні анонсували можливе повернення праху Симона Петлюри

В умовах сучасної Війни за Незалежність державні інституції та культурні спільноти проводять масштабні заходи задля належного визнання та популяризації його виняткового внеску у творення української держави, культури та збройних сил.