Адміністрація Музею Булгакова відповіла на критичну статтю Забужко шестирічної давності: Україну не любив, але українофобом не був

Адміністрація київського Літературно-меморіального музею ім. Булгакова виступила з критикою статті письменниці Оксани Забужко, що була опублікована на сайті «Радіо Свобода» ще у 2015 році. У своєму Facebook представники музею пишуть, що ця стаття досі залишається популярною, тому на неї вирішили відповісти навіть через роки після публікації.

У статті «Цей проклятий «квартирный вопрос» Забужко називає Михайла Булгакова «пропагандистом», який у романі «Біла Гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних» навмисне змішав «фікшн та нон-фікшн», реальність з вигадкою.

Зокрема, Забужко обурюється тому, що Булгаков у цих творах з незрозумілих причин спотворив образ реальної людини — Василя Листовничого, власника будинку на Андріївському узвозі, 13, в якому Булгаков з родиною винаймав приміщення у 1906-1919 рр. Листовничий став прототипом для «огидного», на думку Забужко, героя «Білої Гвардії» — Василя Лісовича («Васіліси»). Письменниця акцентує також, що виходячи з цих фактів “Будинок Булгакова” має насправді носити імя Листовничого, який сьогодні не удостоєний навіть пам’ятного знаку.

«...Коли ти працьовито, камінь по каменю, вибудовуєш любий тобі образ «професорського кабінету» як ВЛАСНОГО «духовного дому», і вже й сам віриш, що ти професор Прєображенскій серед Шарікових, – а десь там, у місті, де ти народився і яке вважав своїм (а воно, кляте, «побігло до Петлюри», – але ти його собі повернеш, перепишеш усе наново!), живуть люди, котрі бачили всю твою, так старанно зачищену, «шерсть», – пише письменниця.

Насправді ж, за її словами, Листовничий був жертвою переслідування більшовиків — його довго утримували в Лук’янівській тюрмі, кілька разів виводили на вдавані розстріли, доки не вбили під час спроби втечі.

Аналогічну думку щодо Листовничого раніше висловлював і журналіст, телеменеджер Юрій Макаров: в одній зі статей він пише, що «прототип Василіси насправді був не кретином, а цілком порядною шанованою людиною».

Забужко наголошує і на інших фактах: що у Києві сусіди Булгакова знали його за прізвиськом «Мішка-венеролог», і що батько письменника, Афанасій Булгаков, спочатку був богословом в Орловській губернії Російської імперії (нині місто Брянськ), а пізніше — цензором в Канцелярії київського окремого цензора, і до кінця життя «обробляв» твори західних та українських авторів.

Позицію музею щодо вказаних питань висловила його завідувачка Людмила Губіанурі. У своїй статті вона заперечує, що Булгаков навмисне спотворив образ Листовничого.

«… читачі, насамперед такі, як письменниця, філософиня Оксана Забужко, мабуть, розуміють закони аналізу художнього твору та художньої системи образів, де рівень «герої-прототипи» передбачає узагальнення та варіативність» — пише вона.

Сестра письменника, Надія Булгакова, за словами Губіанурі, начебто в особистій розмові з родичами покійного Листовничого заперечувала будь-які схожість. А мати, Варвара Булгакова, нібито писала листи в адміністрацію Лук’янівської тюрми з проханням відпустити Листовничого, коли того арештували.

На закид щодо «цензорства» Афанасія Булгакова, Губіанурі відповідає, що той, мовляв, усе одно був «чесною і порядною людиною», і що керівництво вважало, що той «ухиляється від виконання службових обов’язків» – робота цензора, мовляв, була йому не по душі.

Зрештою, підсумовуючи роль Михайла Булгакова в історії літератури та історії Києва зокрема, Губіанурі пише, що письменник окрім українських націоналістів не любив також радянських більшовиків (Воланд в “Майстрі і Маргариті” – це нібито Сталін), йому «було притаманне імперське мислення, але ані сім’я Булгакових, ані сам Міхаїл Булгаков ніколи не були українофобами або чорносотенцями».

«Міхаїл Булгаков справді не вірив в українську ідею, в реальність незалежної України, як і доволі багато людей тієї доби. Саме тому ми не можемо вважати Булгакова українським письменником, хоча він народився у Києві та прожив тут більшу частину свого життя, але творчість Булгакова безумовно є частиною українського культурного простору» — підсумовує вона.

Також письменниця радила, що українському булґакознавству пора “переставати бути «обласним філіалом» «общесоюзної» русистики”, та “всього-навсього перестати потурати комплексам покійного Булґакова так, ніби він і досі живий, – і тоді й його творчість відкриється новими (цікавезними!) гранями”.

Окремо Губіанурі висловлюється щодо Забужко — мовляв, у 2015 році письменниця хотіла «підняти дух нації та приборкати адептів «руського миру», але «засуджуючи методи більшовиків, сама стала на позиції маніпуляції та підтасовки фактів заради концепції». В статті Забужко, на думку завідувачки музею, також дуже багато фактологічних помилок.

Оксана Забужко поки публічно не коментувала відгук Музею Булгакова на свою статтю шестирічної давності.

Відмітимо, у лютому низка ЗМІ та анонімних Telegram-канали розповсюдили діпфейк про нібито заборону “Майстра і Маргарити” Булгакова в Україні. Хоча мова йшла про конкретне видання з РФ з передмовою, що порушує українські закони. Сам роман можна вільно купити в Україні мінімум у 20 пропозиціях від різних видавництв: і російських, й українських, у папері й електронному форматі, російською та в українському перекладі. До того ж Булгаков залишається собі у шкільній програмі з зарубіжної літератури.

Як ми повідомляли, у Довженко-центрі покажуть виставку, присвячену Фелліні.

Фото: Фейсбук