Генеральний директор Berkshire Hathaway Воррен Баффет йде з посади. Його наступник має вирішити, куди інвестувати $348 млрд у готівці

Про це пише The Economist.

Berkshire Hathaway була текстильною компанією, коли Баффет придбав її у 1965 році. Згодом він перетворив її на потужну страхову корпорацію та конгломерат із бізнес-інтересами в енергетиці, торгівлі солодощами й багатьох інших галузях. Він дотримувався стратегії інвестування у вартість — купував компанії, які здавалися недооціненими відносно своєї внутрішньої вартості. З 1965 року до кінця минулого року ринкова капіталізація Berkshire зросла більш ніж на 5 500 000%, з річним середнім доходом майже 20%. Для порівняння, загальний прибуток індексу S&P 500 за цей період становив 39 000%.

Сьогодні ринкова капіталізація Berkshire — $1,16 трильйона. Проте Баффет залишає своєму наступникові непросте завдання. Грег Абель працює в компанії вже 25 років. З 2018 року він керує її нестраховими активами — енергетикою, залізницями, роздрібною торгівлею. Проте виклик полягає не лише в тому, щоб зайняти місце Баффета як інвестиційного “оракула”. Йдеться про те, що реалізовувати колишню інвестиційну стратегію Berkshire дедалі складніше.

Протягом останнього року Баффет активно продавав акції, зокрема велику частину своєї частки в Apple. Вперше за два десятиліття Berkshire має більше готівки, ніж інвестованих коштів у публічні компанії. На кінець березня компанія тримала $348 млрд у готівці та короткострокових облігаціях уряду США — більш ніж удвічі більше, ніж наприкінці 2023 року. Її частка в обігу казначейських векселів становить приблизно 5%. Якби Berkshire була іноземною державою, вона стала б десятим за величиною власником боргу США — випереджаючи Індію, Швейцарію та Тайвань.

Рішення Баффета вийти з фондового ринку поки що виявилося вигідним: акції Berkshire зросли на 20% цього року, тоді як S&P 500 впав на 3%. Але тепер перед Баффетом та Абелем постає питання — що робити з гігантськими запасами готівки? Це, звісно, не найгірша проблема, однак нинішнє становище Berkshire вказує на складне середовище для такого типу інвестування, яке зробило Баффета знаменитим. Останнім часом він нарікає, що на ринку немає привабливих угод за прийнятною ціною. Навіть після недавніх потрясінь на ринку, оцінка компаній залишається високою відносно історичних рівнів.

Однією з можливостей для Абеля може бути агресивніше розширення інвестицій за межами США. Останніми роками Баффет успішно вкладав гроші за кордон — наприклад, у великі японські торговельні конгломерати, такі як Mitsubishi та Sumitomo. Абель може звернути увагу на те, що серед компаній вартістю понад $5 млрд і з коефіцієнтом ціна/прибуток нижче десяти (що вказує на недооцінку), 80% за вартістю розміщені за межами Америки.

Інший варіант — відійти від принципів інвестування у вартість в пошуках ширшого кола компаній для вкладень. Але такий крок навряд чи відбудеться найближчим часом: це змінило б культуру Berkshire і могло б викликати обурення в армії прихильників Баффета. Після 25 років у компанії Абель навряд чи одразу зробить різкий поворот.

Якщо ж не буде змін ні в географії, ні в підході до інвестування, Berkshire доведеться чекати ринкового спаду, щоб знайти нові великі можливості для використання своїх коштів. Баффет мав талант помічати такі моменти: він купив велику частку Wells Fargo під час кризи 1990 року, а також інвестував у Johnson & Johnson, Kraft Foods (і знову у Wells Fargo) після світової фінансової кризи 2007–2009 років. І таких прикладів чимало. Залишається сподіватися, що Абель матиме таке ж провидницьке чуття.