Глибоке дослідження людських зв’язків. 4 грудня у прокат виходить драма «Сентиментальна цінність» оскароносного режисера Йокіма Трієра — лауреат Каннського кінофестивалю

За сюжетом фільму, після смерті матері дві дорослі доньки з’ясовують, що родинний будинок досі належить їхньому батькові – відомому режисеру, який покинув сім’ю багато років тому. Невдовзі він знову з’являється в їхньому житті, намагаючись відновити стосунки. Одночасно він пропонує старшій доньці, нині акторці театру, роль у своєму новому фільмі. Коли ж та відмовляється – батько знаходить замість неї голлівудську зірку і розпочинає підготовку до фільмування в домі, де прожило кілька поколінь цієї родини.

Головні ролі у стрічці виконали призерка Канн і номінантка на премію BAFTA Ренате Рейнсве (“Найгірша людина у світі”, “Інша людина”), володар “Золотого глобусу” та “Срібного ведмедя” Берлінале Стеллан Скашгорд (“Німфоманка”, франшизи “Дюна”, “Тор”, серіал “Чорнобиль”), Інґа Ібсдоттер Ліллеос (“Прекрасне життя”) та Ель Феннінґ (“Боб Ділан: Цілковитий незнайомець”, “Неоновий демон”, “Чаклунка”, “Хижак: Дикі землі”).

Зняв стрічку норвезький режисер Йокім Трієр, що став широко відомий у колах кіноестетів завдяки фільмам “Тельма” та “Найгірша людина у світі” – останній отримав чимало престижних відзнак, в тому числі дві номінації на “Оскар”.

Наразі оцінка фільму на IMDb становить 8 з 10 балів, тоді як на Rotten Tomatoes він отримав 97% схвалення від критиків з відзнакою “Сертифікована свіжість” та 95% від глядачів. Водночас на Metacritic кіноексперти оцінили його у 87 зі 100 балів (відповідає характеристиці “всезагальне визнання”), а широка аудиторія – в 6,6 з 10 балів (відповідає характеристиці “в цілому позитивні відгуки”).

«Affeksjonsverdi» отримав високі оцінки критиків завдяки сильній акторській грі, глибокій тематиці та майстерному режисерському підходу. Це одна з найуспішніших робіт Йоакіма Трієра після «Найгіршої людини у світі».

У High on Films зазначають, що нова робота Йоакіма Трієра стала глибоким дослідженням людських зв’язків і процесу зцілення через мистецтво. Критик підкреслює, що стрічка отримала друге місце на Каннському кінофестивалі, а її успіх пояснюється тонким балансом між особистим і універсальним.

The Reel Bits пише, що це делікатно спостережувана, емоційно багатошарова драма, яка демонструє талант Трієра у відтворенні складних життєвих істин. Особливу увагу приділено акторській грі Ренате Рейнсве, яка після «Найгіршої людини у світі» знову створила сильний образ, цього разу в історії про сімейні стосунки після смерті матері.

The Hollywood Reporter називає «Affeksjonsverdi» винятково багатим на емоційні винагороди фільмом, який поступово накопичує силу й залишає відчуття присутності поколінь минулого у сучасності. Критик відзначає майстерність у побудові драматичних поворотів.

IndieWire підкреслює, що Ренате Рейнсве ідеально відчуває енергію режисера, а її гра додає стрічці маніакальної фрустрації та водночас легкості. На думку оглядача, саме акторська робота стала рушійною силою фільму.

Screen Daily відзначає, що Трієр уміло поєднує інтимну сімейну драму з роздумами про мистецтво та пам’ять, створюючи атмосферу, яка резонує з глядачами незалежно від їхнього культурного контексту.

Variety пише, що «Affeksjonsverdi» — це фільм про те, як родинні зв’язки можуть бути одночасно джерелом болю і натхнення. Критик наголошує на візуальній красі стрічки та її кінематографічній поетичності.

The Guardian називає роботу Трієра «меланхолійною симфонією», яка досліджує мовчання в сім’ї та невимовлені емоції. Рецензент відзначає, що фільм залишає глибокий слід завдяки своїй чесності.

Los Angeles Times звертає увагу на Стеллана Скарсґарда, який у ролі батька створює образ людини, що втратила себе, але прагне відновити зв’язок із дітьми. Його гра додає фільму ваги та драматичної сили.

The Wrap пише, що «Affeksjonsverdi» — це історія про те, як мистецтво може стати способом виживання після втрат. Критик називає стрічку «емоційним дзеркалом», у якому кожен глядач може побачити власні переживання.

ReelViews підсумовує, що фільм Трієра — це приклад того, як сучасне європейське кіно може поєднувати інтелектуальність із емоційністю, залишаючи глядачів у стані роздумів ще довго після перегляду.