Історія шести фонтанів Термена, що понад століття прикрашають столицю

Про це повідомили в програмі «Київ. NewsRoom» телеканалу «Київ».

На зламі 19 та 20 століть у Києві з’явилася новинка – одразу шість однотипних чавунних фонтанів у вигляді чаші. Зараз вони служать виключно в ролі недешевої прикраси, а колись мали цілком практичне призначення й навіть поповнювали міський бюджет.

Із вишуканих фонтанів напували худобу просто в центрі Києва. Схожі, як близнюки, вони рятували місто від пожеж, а містян – від спраги. Вони були надважливим елементом транспортної інфраструктури та статтею прибутку міської скарбниці. Йдеться про знамениті чавунні фонтани Термена, що з’явилися на межі 19 та 20 століть й одразу стали неодмінними супутниками київського водогону.

Фонтанів у Києві було шість – відлитих на металургійному заводі Термена за проектом архітектора Олександра Шили. Після революції один із них безслідно зник із сучасної площі Льва Толстого. Екземпляр із Софійської площі перенесли до нинішнього скверу Олеся Гончара. Ще два – тішать око в Хрещатицькому та Маріїнському парках – по обидва боки від будівлі парламенту. Над п’ятим височіють Золоті Ворота, а шостий прикрашає площу перед театром Івана Франка.

Утім, фонтан на сучасній Європейській площі, який першим побачив світ, на жаль, не зберігся.

«Не зважаючи на те, що проект був той самий, проект архітектора Шили, але насправді його не можна називати Терменівським, оскільки заводу Термена тоді ще не було. Скоріш за все, його було відлито на заводі Федіра Доната», – розповіла пані екскурсовод Любов Гурська.

Цікаво, що з будівництвом фонтанів пов’язана дотепна міська легенда. Начебто на заводі, де їх виготовляли, працював лихий майстер на прізвисько Фараон, який не давав проходу своїм підлеглим. Робітники вирішили пожартувати над шефом і в останній момент замінили левові морди на верхньому ярусі фонтану на обличчя ненависного начальника.

«Власне, зараз ми бачимо такого бородатого чоловіка з вусами, із недобрим виразом обличчя. Коли Фараон повернувся, він себе впізнав, коли побачив. Він був дуже незадоволений – тупотів ногами, кричав, вимагав замінити та прибрати», – каже пані Любов.

Тоді, 1899 року, до більшості київських квартир води ще проведено не було. Тому кияни мусили доставляти її ззовні. Оскільки шлях від домівки до крутого дніпровського берега був складним та звивистим, у нагоді сталися фонтани.

«Це було небезкоштовно. За 1 копійку можна було набрати 6 відер із водою або напоїти одну голову домашнього скота. Але якщо приходити з кружкою води, то вже для пиття вода була безкоштовна», – зазначила Любов Гурська.

Із басейнів термінівських фонтанів напували корів та кіз, але основними споживачами все ж були коні. Візники кінних екіпажів – попередники сучасних таксистів – вишиковувались у чергу на водопій біля чавунних бар’єрів.

«Тоді автомобілів не було, основним транспортом були коні. Їх треба було якось поїти. На Дніпро не підеш – досить далеко. Тому це був фонтан. Сюди приводили коней – напоїли, заплатили гроші», – розповів історик Олександр Кучерук.

Фонтани Термена слугували не лише для втамування спраги киян та їх чотириногих друзів. У вересні 1941 року, коли палав висаджений у повітря Хрещатик, нацисти шлангами подавали воду не лише безпосередньо з Дніпра. У процес гасіння включилися й терменівські фонтани. І це було недаремно.

«Це був великий резервуар. Якщо десь пожежа, то тут можна було протягнути шланг. Тоді таких великих якихось цистерн не було. Був насос. Сюди подавали шланг і качали той насос. Так і подавали воду», – зазначив історик.

Наразі терменівські фонтани перетворилися на працюючих пенсіонерів – вони прикрашають місця відпочинку та приваблюють туристів. Як для столітніх витворів мистецтва – це чудова синекура.

Фото: фейсбук