Коралі, зґарди та шелести: унікальні назви прикрас українською

Вчимося розрізняти види традиційних прикрас, дізнаємося про їхні унікальні назви та дістаємо справжні скарби народних найменувань.

Коралі — намисто з коралів – вапнистих відкладів деяких видів поліпів, що після оброблення використовують як прикрасу. Головна ознака – яскраво-червоний або рожевий колір, рідше коралі могли мати біле забарвлення. Слово примандрувало в нашу мову з латинської.

Приклад: Султанов і досі стояв перед картинкою… Дівчина у плахті, вінок із квіточок на голові, біла сорочка гаптована, коралі на високій шиї, – ніби вимальовує Павло Загребельний

Дукати або Дукачі — жіноча нашийна прикраса у вигляді монети, схожої на срібну чи золоту грошову одиницю, яка була поширена в ряді європейських країн. Лексема потрапила в українську з італійської мови через посередництво німецької та польської.

Приклад: До старенької плахти почепила Олена люстринову запаску, одягла шовкову юпку та на шию дукат на бархатці, – віднаходимо і Григорія Квітка-Основ’яненка

Гердан — шийна прикраса у вигляді плескатого ланцюжка або ажурного комірця з різнокольорового бісеру. Найбільш розповсюджена на Галичині, Буковині та Закарпатті. Назва прийшла з румунської (gherdán), де тлумачиться як «намисто», але також у цьому слові можна прочитати турецьке й перське коріння – gerdan або gerden, тобто «шия»

Приклад: На заході України гердани носили не лише жінки, чоловіки любили прикрашати ними капелюхи

Зґарди — намисто з монет або хрестиків, яке перш за все виконує роль оберега. Лексема запозичена з польської мови, де має значення «кругла бляха на руків’ї палаша або шпаги, яка захищає долоню; намисто з монет», відчитуємо зв’язок із французьким  дієсловом garder – «зберігати».

Приклад: Хата пішла ходором від брязкоту струн, від фуркоту упліток, дзвінких слів і ще дзвінкіших зґард, – пише Катря Гриневичева

Пацьорки — нагрудна прикраса у вигляді однієї довгої або кількох коротших низок кольорового «дутого» скла. Походження слова надзвичайно цікаве. Воно запозичене з польської мови, де paciorek – це «молитва; намистинка» (намистинками на чотках відраховують кількість прочитаних молитов). Понад те, лексема paciorek утворилася  від pacierz («молитва»), що зводиться до латинського pater, тобто «батько, отець». Пригадаймо початок молитви «Отче наш» латинською мовою: Pater noster.

Приклад: Знайшовся подарунок і для Настиної матері – царгородська парча на керсетку і бірюзові пацьорки з Афона, – читаємо в Зінаїди Тулуб

Кризи —  широкі (до двадцяти сантиметрів) круглі комірці з бісеру, що покривають шию, плечі та декольте жінки. Ті, хто могли собі це дозволити, прикрашали своє вбрання одночасно кількома кризами різних кольорів та розмірів. На виготовлення однієї кризи потрібно близько місяця кропіткої роботи.

Баламути — білий перламутр, який нанизували на ризки. Така прикраса символізувала дівочу цноту. До неї могли додавати різноманітні обереги, ікони, хрестики.

Шелести — намисто з маленьких металевих круглих дзвіночків. Найбільш архаїчний зразок серед слов’янських прикрас. Шелести найчастіше можна запримітити на шиї і гуцулок.

Салби —  прикраса, яка була найбільш популярна на Буковині, нагадує татарські вироби – нагрудник з полотна, який розшивали монетами.

Нині маємо змогу насолоджуватися багатством й красою українських слів.  Тож борімося за їхнє споконвічне існування.

Автор: Ірина Коваленко