Менш ніж через місяць після обміну помер військовослужбовець, який пробув у полоні три роки

Чоловік помер 16 червня — менше ніж місяць після повернення з полону.

У матеріалі йдеться про те, що Валерій Зеленський народився в Україні, але протягом певного часу, зокрема в шкільні роки, жив у Росії. Дочка захисника Валерія розповіла, що він мав лідерський характер і займався великим спортом.

Він здобув освіту хіміка-неорганіка в Сєвєродонецьку, де й зустрів свою майбутню дружину. Згодом Валерій влаштувався на роботу в міліцію — про це він мріяв із дитинства.

Залишивши роботу в правоохоронних органах, чоловік намагався вести підприємницьку діяльність, але зрештою долучився до армії. Згодом на службі в 53-й окремій механізованій бригаді Валерій отримав звання старшини, а також здобув повагу побратимів.

Якось військовий потрапив на плакати своєї бригади, які розмістили по всьому Сєвєродонецьку. Валерія каже, що для реклами тоді шукали харизматичні обличчя, одним із яких став її батько.

За її словами, після початку повномасштабного вторгнення підрозділ батька допомагав захисникам Маріуполя, зокрема, привозив їм зброю.

«Коли наступ почався, їм сказали, що потрібні добровольці, які підуть у штурм. Із сорока вісім сказали: «Ми йдемо». Батько був одним із них. Він був сапером і мав мінувати міст. Йому сказали: «Взагалі не хвилюйтеся, там Нацполіція, там на вас чекають, усе буде добре».

Він приїхав. І там справді на них чекали. І на вигляд усе було добре, усе ж російською говорять. Але виявилося, що вони розмовляли вже не зі своїми, — розповіла дівчина.

На сході України захисник потрапив у полон, де пробув наступні 39 місяців. Сім’я Валерія дізналася про те, що той опинився в неволі, лише через кілька днів. На той час його сім’я ховалася в підвалах під обстрілами і навіть не завжди мала доступ до мобільного зв’язку.

Донька захисника каже, що інформація про полон батька стала для них сильним ударом. Згодом родині Валерія вдалося виїхати з Сєвєродонецька.

За час полону Валерія його сім’я отримала одного листа, в якому чоловік розповів, що тримається, і попросив поцілувати від його імені всіх рідних.

Донька захисника ділиться, що тривалий час її батька вносили в списки на обмін, однак він не повертався додому.

Перший рік батька в російській неволі Валерія називає «найскладнішим» через те, що тоді чоловік перебував із так званими ДНРівцями та «вагнерівцями».

За її словами, у першому телефонному дзвінку захисник дуже зрадів, почувши українську, і заявив, що хоче вивчити державну.

Також повідомляється, що по поверненню додому чоловік радів тому, що в нього, окрім двох онучок, яких він мріяв виховувати, народився онук. Відповідаючи на запитання лікарів про суїцидальні нахили, він говорив, що має навіщо жити, адже його «чекають діти, чекає світ». Він додавав, що має «ціле життя, яке має прожити».