Мера Голої Пристані, якого окупанти викрали майже чотири роки тому, утримують в СІЗО Таганрога

Про це повідомила менеджерка Кримськотатарського Ресурсного Центру Зарема Барієва.

28 березня 2022 року близько 8:00 ранку російські окупанти викрали Олександра Бабича. За словами Барієвої, мер голої Пристані був не лише чудовою людиною, сім’янином і люблячим батьком, а й патріотом, який не покинув своє місто і до останнього був зі своєю громадою. Бабич не підтримував окупантів та мав проукраїнську позицію.

Зарема Барієва зазначила, що після викрадення цивільних українців, росіяни вивозять їх до Криму і розкидують по різним СІЗО, при цьому не висуваючи жодних звинувачень, утримуючи людей в статусі інкомунікадо — утримання в повній ізоляції від зовнішнього світу та спілкування з іншими людьми.

«Деякі перебували в цьому статусі по кілька місяців, а Олександр Бабич, можна сказати, перебуває в такому статусі вже майже чотири роки», — зазначила Барієва, додавши, що окупанти знущаються не лише над полоненими, а й над їхніми рідними, яким протягом довгого часу не повідомляють про стан і місце перебування полонених. Саме так сталося і з родиною мера Голої Пристані.

«Вся інформація про Олександра надходить дружині Ользі виключно від різних людей, які так чи інакше перетиналися з її чоловіком у різних СІЗО Криму, через маленькі записки, написані на клаптиках туалетного паперу з однією або двома фразами», — розповіла Зарема Барієва.

У середині січня менеджерка Кримськотатарського Ресурсного Центру отримала лист від одного з політв’язнів Криму, який, як і Бабич, кілька років перебував у статусі інкомунікадо. Чоловік просив передати привіт як дружині Олександра — Ользі, так і самому Олександру.

«Ось завдяки таким листам ми отримуємо інформацію/підтвердження про те, що люди дійсно утримувалися окупантами в тому чи іншому СІЗО Криму.

А буквально пару днів тому я отримала інформацію від одного з колишніх українських військовополонених, який потрапив у полон на Харківському напрямку (після перебування в різних СІЗО по всій території Росії) і опинився в СІЗО-2 Акмєсджіта (Сімферополя), де провів дев’ять місяців, практично аж до звільнення з полону. З 9−10 червня 2025 року близько 20 людей (половина з яких були цивільні, а друга половина — українські військовополонені) були виведені з камер, розміщені в автозаках зі зв’язаними ногами, руками і скотчем навколо голови, включно з очима. І там сам здогадуйся: тебе ведуть на допит, розстріл, тортури або повезуть катати по всій росії в чергове СІЗО. Як виявилося, це було етапування з СІЗО-2 Криму в СІЗО-2 Таганрога, яке тривало для всіх цих людей вічність“, — зазначила Барієва.

Колишній полонений розповів менеджерці Кримськотатарського Ресурсного Центру, що дорогою не було жодної зупинки для того, щоб сходити в туалет. Саме під час цієї поїздки військовополонений Леонід познайомився з Олександром Бабичем. На той момент мера Голої Пристані незаконно утримували в СІЗО Криму протягом трьох років.

«За час етапування і трьох днів спільного перебування в одній камері в Таганрозі Олександр встиг розповісти про те, що його здоров’я за цей час сильно підірвалося. Бабич втратив половину своєї ваги, розповів, що його сильно мучить артеріальний тиск. Його не засудили і не висунули звинувачень, але не можуть пробачити відмову працювати на РФ і організацію проукраїнських мітингів на підтримку територіальної цілісності України, за що і тримають у своїх катівнях», — поділилася Зарема Барієва.

Леонід розповів, що Бабич намагається не падати духом і не вірить у брехню окупантів про захоплення України і байдужість рідних мера Голої Пристані.

Через три дні військовополонених повернули в Україну, проте цивільних, зокрема Олександра Бабича, лишили в Таганрозі. Як зазначила Барієва, мер Голої Пристані вже сім місяців перебуває в СІЗО-2 Таганрога і майже чотири роки в неволі.