Про це повідомив засновник громадської організації “Деколонізація.Україна” Вадим Поздняков.
“У Києві на Подолі демонтовано погруддя Пушкіну! Нарешті! Пушкінопад триває. Одеса і Кам’янка мають нарешті позбутися цих пам’ятників”, — написав він.
Про демонтаж також повідомили медіа з посиланням на допис краєзнавця Кирила Степанця, який був пізніше видалений.
Ситуацію прокоментував керівник ДІАЗ «Стародавній Київ» Роман Маленков.
За словами Маленкова, бюст підпадав під дію Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії».
“Кажуть, що Київ мав шість пам’ятників Пушкіну, це не рахуючи бюсти у музеї Пушкіна, вулицю і пам’ятну таблицю. Все це підпадало під дію Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», але демонтаж кожного із них супроводжувався гучним резонансом або скандалом. І от ніби й останнього Пушкіна не стало, його знесли активісти”, – написав він.
Маленков наголосив, що бюст був не лише елементом декору, а й символічним маркером.
“Останній Пушкін стояв на четвертому поверсі, його встановили ще у 1899 році і він дійсно за понад сто років став невід’ємною частиною цього будинку. Але чи могли ми дивитись на нього, як на маскарон, ліпний декор чи горгулью з Великої Житомирської? Напевне все таки ні, адже він все рівно був імперським маркером”, – зазначив дослідник.
Повідомлення про демонтаж викликало суперечки у коментарях. Одна з користувачок соцмереж заявила, що народилася в цьому будинку і не радіє такому “перемаганню пам’ятника”, висловившись і на захист самого російського поета. Дехто зізнався, що і не знав про те, що він там був.
Свою позицію також висловив член Національної спілки журналістів України Павло Авдокушин. За його словами, справа полягає не в Пушкіні, а в тому, що в Україні немає жодної відповідальності за пошкодження будівель до 1917 року, включно з їхніми елементами.
Водночас Маленков підкреслив, що відповідно до чинного закону імперські маркери мають бути вилучені із суспільного простору, та дав оцінку історичній ролі Пушкіна.
“Відразу зазначу – Пушкін був окупантом, і нічим не відрізнявся від нинішніх російських окупантів. Із російською окупаційною армією він дійшов аж до турецького Ерзурума. Гнилу імперську сутність Пушкіна чітко характеризує ода «Клеветникам России», написана під час придушення польського повстання 1830–1831 років. Росіяни втопили в крові польське повстання, а Пушкін відкрито виправдовує російську агресію проти європейських прагнень сусідніх народів, називаючи це «суперечкою слов’ян між собою». Ну геть як нині.
В поемі «Полтава» Пушкін показав своє відношення до українців: Мазепа в ній зображений як підступний зрадник, а Петро I — як ідеальний монарх-цивілізатор. Це пряма фальсифікація історії на догоду імперському наративу.
Кавказькі поеми Пушкіна – це прославляння російської зброї, що підкорює «дикі» народи Кавказу. І загалом – Пушкін – «Маркер Імперії». Російська імперія, а згодом і СРСР, використовували Пушкіна не просто як поета, а як ідеологічний фундамент. Встановлення пам’ятників Пушкіну на загарбаних територіях (від Кавказу до Польщі та України) було аналогічним до встановлення прапора. Це був спосіб сказати: «Тут — рускій мір». Чи треба нам позбутися цих маркерів?”, – пояснив дослідник.
Маленков натякнув, що демонтований бюст, насправді, міг бути не останнім у столиці.