Навіть якщо Трампу вдасться припинити вогонь в Україні, навряд чи це зупинить реваншизм Путіна — Politico

Про це пише Politico.

Цього тижня Дональд Трамп завершує свої перші 100 днів на посаді президента США. Але, попри передвиборчу заяву, що він зможе легко завершити війну в Україні «за один день», йому досі не вдалося навіть досягти припинення вогню — не кажучи вже про повноцінну мирну угоду.

«Ми близько, але недостатньо близько», — сказав державний секретар США Марко Рубіо цими вихідними, наголосивши, що адміністрація Трампа готова «відійти від переговорів», якщо не буде прориву — таку ж погрозу вже озвучував і сам Трамп.

Втім, у Вашингтоні зберігається оптимізм після 15-хвилинної зустрічі Трампа з президентом України Володимиром Зеленським на полях похорону Папи Франциска. Обидва лідери назвали цю зустріч продуктивною, а Зеленський заявив, що вона потенційно може стати «історичною». Тим часом у Вашингтоні позитивно оцінили і минулотижневу зустріч Путіна зі спецпредставником Трампа на Близькому Сході Стівом Віткоффом.

Однак розчарування Трампа зростає.

Відтоді як він вступив на посаду, він тисне на Зеленського, звинувачуючи його у війні, водночас поводячись значно м’якше з набагато менш уразливим російським лідером, який цю війну розпочав. Сам Віткофф із задоволенням повторює кремлівські тези й навіть захоплено розповідає, як Путін молився за Трампа після спроби замаху на його життя в липні минулого року.

Втім, минулого тижня Трамп рідкісним чином публічно розкритикував Путіна після найкривавішої атаки Росії на Київ з минулого літа. «Владімір, ЗУПИНИСЯ!» — написав президент США на платформі Truth Social, зазначивши, що він «незадоволений» нападом. Після зустрічі з Зеленським у базиліці Святого Петра Трамп пригрозив Росії санкціями.

При цьому міністр закордонних справ Росії Сєргєй Лавров у інтерв’ю цими вихідними продемонстрував ще більш жорстку позицію Москви щодо територій на сході України.

До того ж контури пропонованої Трампом угоди мало змінилися: Україна не вступатиме до НАТО, фактично визнає втрату значної частини окупованих територій, США визнають Крим російським, а санкції щодо РФ будуть зняті. У відповідь на це, згідно з позицією США, Україна отримає «надійні гарантії безпеки» від європейських країн та інших дружніх держав — але деталей досі немає. Крім того, Київ буде змушений підписати договір про корисні копалини, за яким США отримають половину доходу з природних ресурсів України, а Запорізька АЕС — контрольована Києвом, але керована США — має постачати електроенергію як Україні, так і Росії.

Без сумніву, це жахлива угода для України. Кровопролиття, можливо, припиниться, але Київ вийде з цієї війни розірваним і без реальних гарантій безпеки — адже США не підтримують європейців в ролі страховиків. Не буде жодної відповідальності за задокументовані воєнні злочини Росії, як і чіткої компенсації за завдану шкоду. (Хоча це і згадується в тексті угоди, не пояснюється, звідки візьмуться гроші або скільки саме.)

Це навряд чи «мир через силу», як це раніше описував спецпредставник Трампа з питань України Кіт Келлог: «Ми кажемо українцям: “Сідайте за стіл переговорів, інакше США припинять підтримку”. А Путіну — “Або сідаєш за стіл, або ми дамо українцям усе необхідне, щоб убивати тебе на полі бою”».

Але реалізована лише половина цієї стратегії. Лише Україна йде на поступки. І ця угода може стати першим випадком у післявоєнній історії, коли кордони в Європі буде змінено силою зброї — і це небезпечний прецедент.

Можливо, ситуація була б іншою, якби Захід не зволікав на початку війни. «Російські війська могли бути розбиті й вигнані з України ще у 2022 році, якби Захід від самого початку зайняв жорстку позицію й надав необхідну кількість зброї», — пояснив колишній російський дипломат Борис Бондарєв.

Але Захід обрав шлях страху. Мантра «стільки, скільки потрібно» завжди викликала сумніви, як і запевнення, що не слід тиснути на Україну щодо переговорів, бо «хто платить, той і замовляє музику».

Занадто багато сподівань покладалося на економічні санкції, які навряд чи могли змусити Росію здатися. Війна на виснаження завжди грала на руку Росії, тим більше, що країни Заходу не збиралися вступати у війну безпосередньо.

Отже, така потворна угода була передбачуваною. Якщо десятиліттями скорочувати армію й виробництво озброєнь, не проводити червоні лінії й давати обіцянки без тверезої оцінки наслідків — це результат.

Це означає, що брутальність Путіна буде винагороджена, а відповідальності за злочини його армії — не буде. Також це зміцнить вісь автократів, які прагнуть знищити старий глобальний порядок.

Що найгірше — це означатиме, що покараною стороною стане Україна, а не Росія. І без американських гарантій безпеки угода буде не більш надійною, ніж злощасний Будапештський меморандум 1994 року, який гарантував Україні суверенітет в обмін на відмову від ядерної зброї. Путін проігнорував ці зобов’язання — і навряд чи дотримуватиметься нових домовленостей.

Як рік тому наголошував колишній міністр оборони України Олексій Резніков у розмові з POLITICO: «Вони можуть підписати документи, але чи будуть їх дотримуватись — це вже інше питання. Згадайте Будапештський меморандум. Президент Франції Міттеран відмовився ставити підпис… і попередив нашого президента [Леоніда Кучму]: “Молодий чоловіче, вас обдурять.” Кучма розповів мені цю історію. І через 30 років росіяни саме так і вчинили — обдурили нас».

І без гарантій безпеки й чіткої «стратегії дикобраза», яка б зробила Україну озброєною та небезпечною для ворога, це теж буде обман. Така угода, швидше за все, стане кінцем президентства Зеленського й занурить Україну в політичну кризу, адже для поступок територіями знадобляться зміни до Конституції й референдум.

Путін же зможе скористатися цими внутрішніми розколами, зробивши цю угоду лише черговим етапом на шляху до підкорення України.