Небосхил, небокрай, овид: як українською називаємо горизонт

Перед тим, як потрапити в українську, слово, що називає “частину земної поверхні, яку можна бачити на відкритій місцевості”, помандрувало різними мовами. Лексема “горизонт” зародилася в грецькій. Там побутував вираз, буквальний переклад якого – “коло, що обмежує”. Потім він зазнав скорочення та перетворився в одне слово (ὁρίζων). Далі його запозичила латинська, а згодом перейняли німецька й польська.

Слово-запозичення “горизонт” є найбільш популярним за кількістю вживань в українській мові. Його називають стилістично нейтральним, тобто таким, яке можна використовувати в будь-якій комунікативній ситуації. Однак наші питомі відповідники поза конкуренцією, коли йдеться про красу звучання.

Найбільш часто натрапимо на синоніми, в основі яких закладений компонент “небо”.

Небозвід — дослівно “весь видимий простір неба”, “територія, над якою зводиться небо”
Приклад: Олов’яні сірі хмари небозвід весь залягли, – пише Іван Франко.

Небосхил — лінія, над якою умовно схиляється небо.
Приклад: у Володимира Малика віднаходимо: Сонце швидко опускається за далекий червонястий небосхил.

Небокрай або крайнебо — наші предки вірили, що Земля пласка і десь таки є край суходолу й неба, тому й витворили таку назву для того, чого не сягало їхнє око.
Приклад: Дрижали зорі й сполохано перебігали до небокраю, до гірського масиву – бачимо приклад використання в Миколи Хвильового.

Далі буде низка слів із частиною “круг”: круговид, кругозір, кругогляд.

Частини слів “видіти“, “зріти” та “гудіти” вказують що ми окреслюємо частину поверхні, яку людина здатна побачити, охопити зором, поглядом.

У Миколи Зерова натрапляємо: “Круговид морський, пустельний, синій, голий Заклинився в огні” або “Я зір будив – обводив кругогляд”.
Чи помічаємо в Михайла Коцюбинського: “Дзвінка дівоча пісня .. лунає десь у .. горах. Вище – кругозір ширшає, кращає”.

Також є група синонімів з компонентом “видно”. Тут можемо побачити тлумачення лексем: частина землі, яку видно людині.

Виднокруг
Приклад: Дорога поміж хлібами, поміж городами через балки та вибалки потяглася ген-ген до самого виднокругу, — бачимо в тексті Олеся Гончара.

Видноколо
Приклад: Де небокрай, землі де видноколо, Й старі дуби, згорбатілі від дум, — поетизує Євген Гуцало.

Виднокрай
Приклад: І сонця сніп тугий лежить на виднокраї, І місяць поле креслить череслом, — Андрій Малишко.

Звернімо увагу, усі названі вище іменники — це складні слова. Їх потрібно писати разом.

Також знак дорівнює можна поставити між іншомовним горизонтом і нашим питомим обрієм. Що цікаво, походження цього слова досі не можуть простежити мовознавці. Кажуть лише про українське коріння.
Приклад: на далекому обрії засвітилося багаття – то пастухи розпалили вогнище, – маємо приклад використання в Гната Хоткевича.

Побутує ще іменник овид. Тут проглядається праслов’янський корінь vidъ‹*veid, тобто “те, що видно”
Приклад: Перед нами, на далекому овиді, виринає з-за збіжжя кілька їздців, — пише Мирослав Ірчан

Пруг — чи не найбільш колоритна лексема. Воно походить від праслов’янського слова “prǫgъ”, що тлумачиться як “смуга, край”

Приклад: Сонце котилось навіки за пруг, – ось приклад заміни іншомовного іменника “горизонт” в тексті Миколи Бажана

Отже, продовжуймо боротися за існування українського слова та не біймося зазирати за мовні горизонти, небозводи та виднокраї.

Автор: Ірина Коваленко