Попри війну та удари по інфраструктурі: Іран майже подвоїв доходи від продажу нафти

Про це пише The Economist.

П’ятий тиждень війни між США та Іраном став серйозним випробуванням для світового нафтового ринку. Через закриття Ормузької протоки 15% світової нафти не може дійти до покупців. Країни Перської затоки змушені скорочувати видобуток і втрачають експортні надходження.

Водночас Іран опинився у винятковій ситуації. Його танкери продовжують проходити протокою, а доходи від експорту нафти зросли майже вдвічі порівняно з довоєнним рівнем.

За даними джерела The Economist, обізнаного з нафтовим обліком Ірану, країна наразі експортує:

• 2,4–2,8 млн барелів нафти та нафтопродуктів на добу;
• із них 1,5–1,8 млн барелів — сирої нафти.

Ці обсяги відповідають середньому рівню за минулий рік, однак ціни на іранську нафту значно зросли.

Іранський нафтовий бізнес, за даними видання, базується на трьох ключових елементах: продавцях, судноплавстві та тіньовій фінансовій системі.

Номінально експортом займається державна National Iranian Oil Company. На практиці різні фракції влади — від міністерства закордонних справ до поліції — отримують квоти на продаж, а цими структурами керують близько 20 олігархів.

Значну частину зростання експорту забезпечує Корпус вартових ісламської революції, який володіє власними нафтовими родовищами. Його міжнародний підрозділ “Кудс” контролює приблизно чверть видобутку сирої нафти.

Також цей корпус контролює логістику в Ормузькій протоці. Афілійовані компанії координують транспортування, танкери отримують коди доступу, а в протоці їх супроводжують невеликі катери. Деякі судна сплачують “податок”, що може становити кілька мільйонів доларів.

Кінцевим пунктом призначення для більшості іранської нафти залишається Китай, який купує понад 90% експорту. Покупцями виступають близько 100 малих нафтопереробних заводів у провінції Шаньдун.

До війни такі підприємства отримували знижку на іранську нафту в розмірі 18–24 доларів за барель. Тепер, коли постачання з інших країн Перської затоки обмежені, знижка скоротилася до 7–12 доларів, а з урахуванням вартості фрахту нафта для Китаю подорожчала.

Платіжна система Ірану побудована на так званих трастових рахунках у невеликих китайських банках. Такі рахунки оформлюють на підставні компанії, створені місцевими посередниками. Кошти проходять через сотні рахунків, перш ніж потрапляють до отримувачів.

Частина грошей залишається в Китаї для оплати імпорту, інша розподіляється по світу. За інформацією видання, дві китайські компанії останніми місяцями здійснювали перекази іранських нафтових коштів, зокрема для виробників пластику в Індії, Казахстані та Туреччині.

Оператори використовують додаткові рівні підставних компаній і діють “з крайньою обережністю”. Частина коштів зрештою осідає в банках Східної Азії, Британії, Німеччини, Грузії, Італії та Румунії.

За оцінками експертів, мережа настільки складна та захищена, що навіть центральному банку Ірану важко відстежити всі фінансові потоки. Вважається, що зупинити її може лише повне знищення енергетичної інфраструктури країни, однак у такому разі Іран може відповісти ударами по нафтових об’єктах інших держав Перської затоки.

Війна між США та Іраном триває вже понад місяць. Ормузька протока, через яку проходить близько 20% світової нафти, фактично закрита, що призвело до різкого зростання цін на енергоносії.

Ситуація викликає занепокоєння у світових лідерів. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц попередив, що війна в Ірані може стати для Європи таким самим тягарем, як і вторгнення Росії в Україну.