Путін програє найхимернішу за останні 150 років війну — The Telegraph

Про це пише геополітичний стратег Марк Бролін у кололнці для The Telegraph.

Автор пропонує поглянути на поведінку головних сторін.

Почнімо з команди Путіна, яка прагнула продемонструвати силу та стратегічну майстерність, захопивши Україну. І що ж вийшло? Оточений радниками з XIX століття, кремлівський лідер виявився настільки відірваним від реальності, що сфера впливу Москви скоротилася від Близького Сходу до Центральної Азії та Європи. Фінляндія й Швеція вступили до НАТО, а сама Росія дедалі більше перетворюється на васальну державу Китаю.

Втрачаючи західні ринки нафти, Москва, попри всі заяви про «могутність армії», змогла захопити лише незначну частину української території — ціною колосальних людських і економічних втрат, без жодного переконливого пояснення, навіщо найбільшій країні світу були потрібні ще кілька сотень квадратних кілометрів.

Далі — Україна і президент Зеленський. Немає нічого дивного у героїчній боротьбі Києва за визволення власної землі. Інше питання — як Україна намагається втримати Америку у грі. Київ часто формулює своє прохання гостро: допоможіть зараз, інакше наслідки будуть катастрофічними, аж до ризику Третьої світової. Але сучасна Росія — це карлик порівняно зі США у всьому, окрім ядерних боєголовок, які навіть Путін не наважиться застосувати. Перебільшення російської сили не допомагає Україні в американському інформаційному просторі.

Далі — Європа. Протягом багатьох років більшість європейських країн роззброювалися, водночас поглиблюючи енергетичну залежність від одного зі своїх головних противників і не звертаючи уваги на застереження Польщі чи України. Вони повчали інших про принципи, купуючи російську нафту і фактично фінансуючи військову машину, яку засуджували. І навіть тепер, маючи війну на власному континенті й застиглі економіки, європейські лідери продовжують моралізаторство, ніби саме вони винайшли рецепт миру та процвітання.

І нарешті — Сполучені Штати та їхній президент. Дональд Трамп розпочав спробу досягнути миру в Україні з пропозиції, яку Москва вважала ідеальною: закликати Україну відмовитися від окупованих територій і від перспективи вступу до НАТО — ще до початку переговорів. Потім стався епізод із «Томагавками»: кілька днів Трамп натякав, що може надати Україні далекобійні ракети. Коли, здавалось, Кремль уже потягнувся за телефоном, загроза була раптово знята. Важіль тиску застосували — і миттєво прибрали.

Усе це створює таку абсурдну картину, що будь-хто, хто цінує логіку, може збожеволіти.

Проте, попри всі зигзаги й відступи, сили розуму, схоже, починають перемагати. Крок за кроком Європа й США вперше діють більш-менш узгоджено. Європа переозброюється; її енергетична залежність від Росії стрімко знижується; заморожені російські активи розглядають як джерело фінансування для України; а останні рішення Вашингтона посилили тиск на російську нафту. Китайські та індійські енергетичні компанії стали обережнішими, остерігаючись вторинних санкцій. Захід продовжує постачати Україні критичну технологічну, логістичну й розвідувальну підтримку.

Можливо, найважливіше те, що нарешті руйнується міф про «велику державу» Росію. Саме цей міф дозволяв Кремлю ходити з високо піднятою головою, а Європі — поводитися як боягуз. Він давав змогу апологетам Москви вимагати від України «пристосуватися до реальності», зручно ігноруючи реальність самої Росії. Ось кілька фактів:

Російська воєнна економіка перегріта

Інфляція у вересні становила близько 8% у річному вимірі, а ціни восени знову зростають. Це типовий симптом воєнного розгону витрат, а не стабільної сили. Центробанк утримує облікову ставку майже на рівні 17% — показник, гідний бананової республіки.

Зброя витісняє «масло»

План бюджету на 2025 рік передбачає, що на оборону піде близько третини всіх видатків і приблизно 6% ВВП — рівень, який душить решту секторів і закладає майбутню бідність.

У Москви виснажується людські ресурси

За найбільш скромними оцінками, від лютого 2022-го до серпня 2025 року загинуло понад 200 тисяч росіян, а загальні втрати (убиті й поранені) перевищили 1,1 мільйона станом на жовтень. НАТО оцінює, що лише у 2025 році загинуло близько 100 тисяч. Якими б не були цифри, втрати явно перевищують здатність до відновлення.

Зростання ВВП — ілюзія на тлі воєнних витрат

Позитивні показники економіки забезпечуються лише державними замовленнями й ціновими стрибками — паливом для сьогоднішньої інфляції й завтрашнього занепаду. Навіть російські банкіри попереджають про загрозу, адже удари по нафтопереробних заводах і падіння цін на нафту з’їдають прибутки з головного активу країни.

Ринок праці виснажений

Безробіття рекордно низьке — не через успіх, а через нестачу робочої сили: після 2022 року країну залишили близько мільйона людей, що лише поглибило кадровий голод.

Інтелектуальна еміграція набуває масштабу катастрофи

Росіяни залишаються серед найбідніших і найхворіших народів Європи; середня тривалість життя чоловіків на десять років менша, ніж у ЄС. Свобода слова — лише жарт, який водночас є економічною трагедією. Не дивно, що найосвіченіші та найзаможніші тікають — разом із капіталом і талантами.

Залежність від Китаю зростає

Близько 35–40% російської торгівлі припадає на Китай, який є головним покупцем енергоносіїв. Але навіть це співробітництво гальмується через платіжні обмеження, що демонструє слабкість Москви. Відсутність доступу до конкурентних ринків б’є по всіх галузях: авіаперевізники розбирають свої літаки на запчастини, і до 2026 року понад половина західних літаків може бути списана. Це і є технологічна ізоляція.

Вогонь повернувся до Росії

Навіть без «Томагавків» українські далекобійні удари — дронами, Storm Shadow/SCALP, ATACMS — регулярно дістають російські авіабази, нафтопереробки, логістичні вузли та чорноморське узбережжя. Чорноморський флот Росії розсіяно, ослаблено і відтиснуто на схід; Крим із колишнього притулку став полігоном. Війна прийшла до них додому.

Усе це свідчить не на користь того, щоб «нагороджувати агресію територіями», і не про те, що Росія може «спокійно воювати роками». Навпаки — варто ще жорсткіше стискати її зашморг: дотримуватися цінової стелі на нафту, бити по перевізниках і страховиках, перекривати постачання верстатів і подвійного призначення, а також дозволити Україні глибше вражати російську логістику. На щастя, це вже починає відбуватися.

Справжня небезпека для України полягає в тому, що становище Росії настільки критичне, що Путін може просто прагнути затягнути війну — будь-якою ціною. Адже щойно увага повернеться всередину країни, відкриється картина власноруч створеного хаосу: інфляція, дефіцит, брак робочих рук і клептократія, нездатна до модернізації. Якщо він продовжить воювати, рахунок за це зростатиме, кількість жертв — також, а внутрішнє обурення — тільки вибухне, коли замовкнуть гармати. Але так він принаймні відкладе розв’язку ще на якийсь час.

Інакше кажучи, Путін уже не живе у світі реальності — він існує у химерному всесвіті, який створили для нього підлабузники. Саме тому тиск треба зберігати — щоб зробити цю реальність неможливою для ігнорування.