Сейм Латвії розгляне вихід зі Стамбульської конвенції

Законопроєкт розглядатимуть у двох читаннях. Остаточне рішення, як очікується, приймуть 30 жовтня.

Раніше Рада іноземних інвесторів Латвії (FICIL) висловила стурбованість Комітету Сейму з питань закордонних справ через намір депутатів вийти зі Стамбульської конвенції. В організації вважають, що такий крок може зашкодити репутації Латвії, інвестиційному середовищу та соціально-економічному розвитку країни, а також мати правові та демографічні наслідки.

Крім того, на початку жовтня під будівлею парламенту відбулася акція проти рішення депутатів, писав LSM. Кілька сотень людей вигукували такі гасла, як «Ні насильству! Так Конвенції!», «Побиття дружин — не наша цінність» та «Популізм руйнує, Конвенція захищає!».

Чому латвійські депутати вирішили вийти зі Стамбульської конвенції?

Латвія ратифікувала Стамбульську конвенцію у 2023 році, через сім з половиною років після її підписання. Тоді Міністерство соціального забезпечення додало пояснення, у якому наголошувалося: згадуваний у Конвенції термін «соціальний гендер», який спричинив суперечки, не вплине на інше розуміння статі у латвійській правовій та освітній системі.

Через два роки після ратифікації Стамбульську Конвенцію знову критикують депутати, але від двох різних ідеологічних груп. Одна стверджує, що Конвенція не принесла жодних змін, а інша стверджує, що кілька пунктів угоди підривають основи латвійської національної та сімейної ідентичності.

17 жовтня Сейм схвалив декларацію «Про запобігання та викорінення насильства щодо жінок та домашнього насильства», запропоновану як альтернативу Стамбульській конвенції. Її запропонували правоцентристські опозиційні партії та Союз зелених і фермерів (ZZS), який входить до панівної коаліції, зазначав суспільний мовник.

Парламентарі доручили уряду розробити до 1 березня 2026 року комплексний закон про запобігання та ліквідацію різних форм насильства, з особливим акцентом на жінках.

Більше про Стамбульську конвенцію

Стамбульська конвенція — це міжнародна угода Ради Європи, яку підписали 45 країн. Україна була однією із держав-авторок Конвенції та однією з перших підписала її (у 2011 році), однак ратифікувала її через понад 10 років.

Важливість конвенції в тому, що це перший міжнародний юридично обов’язковий законодавчий акт, покликаний захищати права жінок в усьому світі й у будь-який час — як мирний, так і упродовж війн.

Так, цей документ встановлює кримінальну відповідальність за насильство проти жінок. У низці статей її автори конкретизують, про які форми насильства йдеться: це не лише сексуальне й фізичне, а ще й психологічне, економічне, примусовий шлюб, примусовий аборт або стерилізація, каліцтво жіночих геніталій, «злочини, вчинені в ім’я так званої честі», переслідування тощо.

Водночас церкви та консервативні партії критикують Стамбульську конвенцію через деякі терміни. Так, Православна церква України вважала, що Конвенція «під прикриттям боротьби з домашнім насильством» підміняє поняття біологічної статі гендером.