У Чорнобильському заповіднику офіційно підтвердили присутність нового хижака — золотистого шакала

Про це повідомили на офіційній сторінці установи у Facebook.

Фізичне підтвердження появи нового виду

Остаточним підтвердженням присутності шакала на території став випадок, що відбувся на початку літа, у червні 2026 року. На автошляху між містами Чорнобиль та Прип’ять було виявлено особину хижака, яка загинула під колесами автомобіля.

До цієї знахідки присутність виду в Чорнобильському заповіднику фіксували виключно за непрямими ознаками: під час візуальних спостережень, за залишеними слідами, а також за допомогою фотопасток. При цьому наявне фото з фотопастки було нечітким, через що визначити видову приналежність тварини вдалося лише за її силуетом. Наразі шакал залишається рідкісним видом для заповідника, а чисельність його популяції є порівняно невеликою.

Розселення шакалів в Україні та їхні особливості

Глобальне розширення ареалу

Протягом останніх десятиліть шакал звичайний активно розширює свій ареал у Європі та Україні. На сьогодні цей вид уже впевнено заселив усю територію країни, і надалі прогнозується зростання його чисельності. Найбільша кількість представників цього виду зосереджена в південних регіонах — Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, проте зараз тварина вже не є рідкістю у західних та північних областях.

Причина такого розселення має глобальний характер, оскільки в сучасній Європі зростає чисельність майже всіх хижих ссавців великих і середніх розмірів: вовка, лисиці, ведмедя, рисі та кота. Водночас науковці зазначають, що наразі складно відповісти, чому шакал досі повноцінно не заселив територію Полісся, хоча вид дуже добре пристосований до життя поряд із людиною.

Характеристика виду та екологічна роль

Шакал є малознайомим видом для більшості жителів Полісся, тому зафіксовано зовсім мало інформації про цих тварин у місцевості, і небагато людей здатні відрізнити їх візуально чи за слідами.

Згідно з даними заповідника, тварина має такі особливості:

• за розмірами вона більша за лисицю, але менша за вовка, а її вага становить близько 15 кг;
• має сіре або рудувато-золотисте забарвлення і порівняно короткий хвіст із чорним кінчиком;
• подушечки середніх пальців передніх лап дещо зрослися, що дозволяє чітко ідентифікувати її сліди;
• тварина усеїдна, веде малопомітний спосіб життя і активна переважно в нічний час;
• шакали створюють родинні пари та разом вирощують потомство.

У Чорнобильському заповіднику спектр живлення тварини, ймовірно, складатиметься з па́дла, залишеного вовками, мишоподібних гризунів, птахів, а також сарн і молодих оленів. Оскільки шакал займає екологічну нішу між вовком та лисицею, його поява змінить поточну ситуацію і може дещо зменшити чисельність лисиці та уссурійського єнота (єнотоподібного пса). Такий вплив не вважається катастрофічним, адже саме лисиця та єнот є основними переносниками сказу. Інші деталі перебування шакала в заповідній зоні поки що невідомі.

Взаємодія з людиною та ризики

Здоровий шакал не становить небезпеки для людини, оскільки боїться людей і панічно реагує на зустрічі з ними. Тварина має високі інтелектуальні здібності, добре розуміється на поведінці людини та легко уникає переслідування. Водночас історично цей вид супроводжується негативним сприйняттям і несхвальними публікаціями через те, що він становить серйозну загрозу для домашньої птиці.

Загрозу можуть становити лише особини, хворі на сказ. У такому стані вони втрачають страх і можуть поводитися дещо агресивно. Прикладом цього є випадок 2014 року недалеко від села в районі Поліського заповідника, де помітили шакала зі сказом. Тварина спочатку втекла від мисливців, проте згодом її помітили та вбили пастухи, після чого у хижака підтвердили діагноз сказу.