У Києві розібрали унікальну деревʼяну садибу XX століття — дачу Тілль

Про це повідомив києвознавець Антон Короб.

Будинок, що занепадав з 1998 року, так і не отримав статусу пам’ятки місцевого значення, попри те, що ще у 2000 році був внесений до переліку щойновиявлених пам’яток.

Дача, зведена орієнтовно у 1900-1903 роках, була зразком дерев’яної забудови Пущі-Водиці початку минулого століття. Вона мала типологічну цінність та відзначалася високою якістю архітектурно-мистецького вирішення, про що йдеться у “Зводі пам’яток” 2004 року видання.

На світлинах кінця 1990-х років ще видно ошатну одноповерхову споруду з асиметрично розташованим ґанком, фігурними стовпчиками та різьбленими арками. Фасади були оздоблені різноманітною шалівкою: вертикальною зверху, горизонтальною посередині та ромбоподібною під вікнами. Вікна прикрашали рамкові лиштви, фігурні сандрики та різьблені фартушки. Всередині дача мала сім великих і одну малу кімнати.

За інформацією з довідника “Весь Кіевъ”, ділянка на розі сучасних вулиць Юнкерова та 8-ї лінії дачного селища Пуща-Водиця належала Валентині Тілль у довгостроковій оренді протягом 1900-1916 років. У Києві їй також належав чотириповерховий прибутковий будинок на вул. Вел. Житомирській, 13.

З повоєнних часів і до кінця 1970-х років дача використовувалася як житловий будинок. З початку 1980-х до 1998 року вона слугувала санаторною спорудою піонерського табору заводу “Маяк”. Після 1998 року будівля перестала використовуватися і почала стрімко руйнуватися.

Попри те, що Наказом управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища від 2 серпня 2000 року № 74 будинок був внесений до переліку щойновиявлених пам’яток Оболонського району, за 25 років він так і не отримав повноцінного статусу пам’ятки місцевого значення.

Як зазначив Короб, вже у 2010 році будівля стояла без даху, а протягом наступних років перетворилася на дерев’яну руїну, що трухлявіла від вологи.