У Києві тривають ветеранські змагання «ГАРТ»: історії учасників, для яких спорт став шляхом повернення до життя

Більшість подій проходять у Міжнародному виставковому центрі. Саме туди «Вечірній Київ» вирушив, щоб почути історії тих, хто сьогодні змагається не лише за медалі, а й за власну силу, витривалість та повернення до повноцінного життя.

Організатори зазначають, що переможці у кожному виді спорту увійдуть до short list команди, яка представлятиме Україну на міжнародних Warrior Games у США.

Серед сотень учасників — люди з видимими і невидимими пораненнями, але з однаковою жагою до руху та відновлення. Їхні історії — про незламність, підтримку побратимів і роль спорту, що часто стає терапією сильнішою за ліки.

Ветеран із Полтавщини Сергій Бульбаха — один із тих, хто змагається на ГАРТі. Його військова історія почалася ще у 2014 році, коли він як офіцер запасу добровольцем став до лав Збройних сил, де рік відслужив командиром взводу у складі 93-ї окремої механізованої бригади. Його підрозділ брав участь у звільненні Пісків і прикривав правий фланг Донецького аеропорту.

У день повномасштабного вторгнення Сергій знову був на передовій.

«24 лютого о шостій вечора я вже командував першим взводом 144-го батальйону 116-ї бригади ТрО. Спершу був Сумський напрямок — зупиняли російські колони, тримали Охтирку. Далі служба на Полтавщині, згодом — оборона на Соледарському напрямку», — згадує він.

У Соледарі його взвод потрапив під щільний мінометний обстріл. Осколок міни влучив Сергієві у скроню. Побратими винесли командира з поля бою під вогнем. Кілька діб він був непритомний і пережив складну операцію.

Переломний момент стався у 2024 році, коли Сергій випадково натрапив на оголошення про відбір до «Ігор Нескорених».

«Подумав: спробую. І мені зателефонували — запросили до спортивного табору. Два тижні інтенсиву, 80 людей — більшість з ампутаціями. Саме там я вперше відчув, що спорт лікує не лише тіло, а й думки. Адаптивний спорт повертає відчуття повноцінності. Після табору я беру участь у всіх змаганнях, які можу. І, звісно, постійно тренуюся в спортзалі», — розповідає Сергій.

Сьогодні він участь у ГАРТ сприймає не як боротьбу за медалі, а як ще один крок у довгому шляху фізичного й ментального відновлення.

Киянин Вадим Гончаренко виступає у дисципліні «регбі на кріслах колісних». До цього він встиг позмагатися у паверліфтингу, веслуванні на тренажері, а ще спробував баскетбол.

«Життя — це рух. Тому засиджуватися не можна», — усміхається він.

У 2023 році Вадим отримав важке поранення під Бахмутом — підрозділ накрило «Градом». Крім хімічного ураження, у нього постраждав шийний та поперековий відділи хребта, ноги перестали рухатися.

«Лікарі казали, що й руки можуть відмовити. Але вони працюють — і все завдяки спорту. Якби я зупинився, став би лежачим. А так я кожного дня борюся за себе. До війни я займався армліфтингом — і це теж додало мені впертості», — говорить Вадим.

Для нього регбі — це не просто гра, а можливість доводити собі й іншим, що межі можливого можна пересувати.

Владислав Курілов, родом з Ізюмського району, нині проживає у Києві. Він прийшов до ТЦК разом із другом і вирушив на службу добровільно.

У 2023 році на Запорізькому напрямку Владислав наступив на міну. Евакуація тривала понад 25 годин. Внаслідок підриву він отримав подвійну ампутацію, одна з яких — вище коліна.

«Обстановка була важка, нас певний час вважали зниклими безвісти. Знайшли з дрона. Ми чекали, поки з’явиться хоч якась можливість для евакуації», — згадує він.

Після поранення спорт увійшов у його життя як спосіб повернути контроль над тілом і думками. На ГАРТ Владислав виступає у стрільбі з лука та регбі на кріслах колісних.

«Регбі люблю за динаміку й адреналін. Стрільба з лука — інша справа: тиша, концентрація, рівний подих. Я новачок, але мені подобається пробувати нове. Брав участь у перших всеукраїнських змаганнях з регбі на кріслах — і зрозумів, що хочу розвиватися у цьому напрямку. А ще плаваю на адаптивному каяку — вода дуже заспокоює», — ділиться Владислав.

Нині він працює адміністратором із роботи з пацієнтами в протезному центрі — допомагає іншим пройти шлях, який добре знає сам.

Кожна з цих історій — про різні долі, різні фронти й бої, але всі вони перетинаються в одному: спорт стає точкою опори, яка повертає можливість рухатися вперед.

На змаганнях «ГАРТ» немає слабких — є сильні, мотивовані та незламні. І кожен старт на доріжці, кожен удар по м’ячу чи кожен натяг тятива — це ще одна перемога над обставинами.