“З 1 березня у моєму домі живе 7 людей”: українка Зоя Версаче, яка 7 років живе у Монако, розповіла, як допомагає українцям під час війни

Про це йшлося в ефірі програми “Кольори серця” на радіо “Київ FM”.

За словами Зої, на південь Франції вона переїхала через кохання, бо вийшла заміж за резидента Монако.

“У чоловіка тут власний бізнес пов’язаний з виробництвом. Він не може облишити його чи перенести. Тобто, для нього не варіант переїхати в Україну чи загалом в якусь іншу країну”, – пояснила жінка.

Вона каже, що звикати до життя в новій країні було легко, бо до переїзду багато мандрувала. Працюючи у ювелірній компанії об’їздила пів світу. І вже тоді розуміла, наскільки прекрасна і прогресивна Україна.

“Дуже часто я ловила себе на думці , наскільки класно в Києві. Які в нас є концептуальні бренди круті, які маємо концептуальні кафе, які в нас найкрутіші спеціалісти в сфері маркетингу і так далі. Мені здається, що Європі потрібно ще наздогнати українських спеціалістів та українські ідеї. Та й загалом, багато що наздогнати.  Оскільки Європа, насправді, дуже така старенька та бюрократична, в них зараз все так, як і сто років тому. Вони дуже повільно рухаються”, – пояснила Зоя.

Вона зізналася, що з часом все ж влилася в цей розмірений і повільний темп життя.

“Я суджу навіть по компанії мого чоловіка, яку заснував ще його тато в сімдесятих роках минулого століття.  Так от, з тих пір майже нічого й не змінилось. Я приїхала й одразу мала тисячу ідей що і як можна зробити, одразу запропонувала зробити ребрендинг. Вже навіть найкращі спеціалісти зробили новий логотип та й загалом багато усього. Минуло вже сім років, а з тих пір взагалі нічого не змінилось. І я зрозуміла, що якщо хочу лишатись заміжньою і мати свою сім’ю, то просто потрібно не заморочуватися в плані бізнесу з чоловіком і лишити це в спокої. Це просто приклад того, що тут все влаштовано таким чином. Перший час в мене булла серйозна депресія через це. Я не розуміла як взагалі можна так жити, що це таке і чому все так повільно”, – згадує Зоя.

Проте від 24 лютого 2022 року життя Зої Версачі змінилося кардинально.

“У мене в будинку з 1-го березня мешкає сім людей.  Також ще дві сім’ї моїх друзів мешкають по сусідству в моїх приятелів. Тобто, ми організували й надали житло. Наше життя змінилось”, – каже жінка.

Вона пояснила, що у своєму домі прихистила рідних – маму, тітку з чоловіком, двоюрідну сестру та подружку із дітьми. Та в Києві у Зої лишилася рідна сестра, яка зараз активно займається волонтерством.

“Першими приїхали моя подруга з двома дітьми. Вони їхали автівкою чотири дні.  Моя мама з родичами перший тиждень були в Києві.  Ховались в бомбосховищах, ванних, гаражах і тому подібному. Це взагалі було дуже страшно. Я постійно просила щоб вони приїхали. Мама бігала й допомагала армії, а сестра досі волонтерить в Україні. Вона не погодилась виїхати”, – розповіла Зоя.

Вона каже, що отримати тимчасовий прилисток у Монако на жаль можуть не всі охочі. Князівство приймає лише тих українців, які їдуть на запрошення резидентів .

“У Франції приймали із закордонними паспортами й без них.  Приймали всіх, закликали приїздити, а там документацію б налагодили.   А от щоб зареєструватись в Монако й отримати допомогу, ти мав приїхати конкретно до когось. Тобто, Монако відкрите до українців, але для отримання тимчасового захисту недостатньо лиш того, що ти з України. Ти маєш приїхати до когось і прописатись в резидента”, – додала жінка.

Зоя каже, що у складний для її батьківщини момент її активно підтримав чоловік. А підтримка була потрібна подвійна, адже жінка перебувала на восьмому місяці вагітності. Та попри це, активно включилася у волонтерство.

“Спершу я постила клич про допомогу в спільнотах резидентів Монако. І надходило сотні-сотні повідомлень: голосових і звичайних, на телефон і в соціальні мережі, куди завгодно. Я не встигала відповідати. Я цілими днями сиділа й відповідала на повідомлення. Я взагалі не очікувала, що монакське суспільство так зреагує. Тому, що французи та жителі Монако вони всі такі пасивні. Вони переймаються, але тримають все в собі. А тут вияв активної позиції. Це було дуже приємно”, – пояснила Зоя.

Вона каже, що організувати збір та відправку допомоги було не складно. Адже і до війни в Україні займалася благодійністю. Зокрема, у Монако вона збирала одяг та речі, які передавала малозабезпеченим родинам на батьківщині. Тож контакти і логістичні ланцюжки уже були налагоджені.

“Я з цими людьми давно співпрацюю і ми передавали дуже багато речей для сімей, які потребують. Спершу я дізналась чи їздять вони до України й чи можуть передати якусь допомогу. Вони відповіли, що постійно їздять і без зупинок. І я кажу: «Ну все, тоді я збираю». І чисто від себе кинула клич щоб зносили все, що можуть собі уявити”, – пояснила Зоя.

Вже за тиждень процес став більш організованим та системним, допомогу Зоя збирала уже за конкретними запитами.

“Є така організація «Українці в Ніцці» і вони також «поставили все на рейки». Тобто, в них були запити, листи, списки що куди і кому потрібно. В плані медикаментів, одягу, форми і так далі”, – каже жінка.

Вона зауважила, що у цей же час у Монако українки організували гуманітарний центр, куди місцеві могли принести допомогу на власний розсуд. Завданням Зої та її колег було розсортувати усе.

Також дуже багато мешканців Монако пропонували і передавали гроші. Зоя пригадує, найменший донат був, який вона отримала – у 200 євро. Але це українку не дивувало. А от що справді вразило – росіяни, які живуть в князівстві.

“От дуже сильно допомагали росіяни. В мене навіть з’явились нові друзі, так би мовити. У мене є дівчинка одна, яка придбала й привезла все, що я просила. Вона купила все зі списку й передала велику вантажівку усього”, – каже Зоя.

Жінка розповіла, що її знайома росіянка вже давно живе в Монако, а 25 лютого, росію покинув і її син.

“Вони виїхали з Москви після Нємцова. Сказали, що ситуація дуже складна й ловити там, власне, нічого. Вона дуже сильно підтримує Україну. Ще більше ніж ми всі разом взяті. Дуже активно допомагає Україні й негативно відгукується щодо росії. Сказала, що для них це великий біль, який триватиме не одне покоління”, – каже Зоя.

Вона додала, що росіянка зізналася –  вона назавжди втратила батьківщину, бо повернутися туди вже не зможе і не хоче.  На відміну від українців, які в кожному куточку планети нині пишаються своєю країною і роблять все можливе, аби допомогти.

“Це ж моя батьківщина. Це все моя любов. Це моє дитинство, мої друзі, моя сім’я, моє коріння, моє все. І взагалі, особливо зараз, я люблю кожного українця. І готова допомагати по-максимуму”, – зазначила жінка.

Водночас Зоя каже, що Монако, як і вся Європа починає втомлюватися від нашої війни, а відтак запал підтримки дещо стихає. Тож українцям доводиться з подвійною силою працювати, аби знаходити допомогу.

“У новинах світу дуже великий спад пішов з приводу України. Тобто, мій чоловік щодня слухає французькі новини. Він каже, що практично вже нічого не говорять, а раніше про це скандували без зупину. Зараз основні канали приділяють цій темі буквально кілька хвилин. Люди також звикають до інформації. Це вже не так шокує їх”, – каже жінка.

Фото: Київ FM