Жінка, яка вижила у Званівці, коли її родину розстріляли росіяни, розповіла про той день

«Я ще так падаю, думаю: “Я все-таки померла. Закінчилося це жахіття. І ми всі разом померли”. А потім я опритомніла. Дивлюсь, а я жива. Оце я вперше [з того часу плачу], я не плакала», — пригадала Ольга.

За даними слідства, жінка, її чоловік та їхній старший син переховувалися від обстрілів у підвалі свого будинку. Туди увірвалися російські військові, які вимагали інформацію про українських захисників.

У цей час молодший син пішов до сусідів по воду.

«А я ще весь час, дурненька, [казала]: “Там син у сусідньому підвалі. У нього немає документів”. А в нього ще борода така, думаю: “Вони ж застрелять його”. А потім я зрозуміла, що його на той момент уже вбили», — каже постраждала.

Коли окупанти не отримали від родини відповідей щодо українських військових, один із них повернувся й розстріляв їх.

Як пригадала жінка, усе відбулося «за секунду». Один із росіян забіг і сказав: «Вибачте, наказ».

«Ми навіть нічого не зрозуміли. І він ось так з автомата, словом… Я волала, ні, я ще взяла ніж. Боже… Кинджал отакий. Я курку у своєму житті зарізати не могла, а тут такий кинджал. Я хотіла, думаю: “Хоч одного, с*ка… Я в живіт йому дам, і хай мене застрелить”. Я не боялася, що він мене застрелить», — розповіла Ольга.

Потім вона вийшла на вулицю й почала кричати: «Де ти, тварюко, є? Іди сюди!». Проте, як пригадала постраждала, тоді в тій частині села вже не було ані російських, ані українських військових — вона залишилася сама.

Як розповідали українські прокурори, на місці загинули батько й старший син, а молодшого й іще двох сусідів — 62-річну жінку та її 30-річного сина — окупанти вбили в сусідньому будинку.

За цим фактом прокурори розпочали досудове розслідування за ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни, що призвело до загибелі людей.