ЗМІ розкрили мотив Китаю у врегулюванні війни в Ірані

Про це повідомляє Associated Press.

Основна мотивація діяльності Китаю зосереджена навколо економічної безпеки. Блокування Ормузької протоки, через яку проходить значна частина світових поставок нафти, створює значні ризики для китайської економіки, яка вже демонструє найнижчі темпи росту з 1991 року (прогноз 4,5-5%). Закриття протоки не лише обмежує імпорт енергоресурсів, але й суттєво ускладнює експорт китайських товарів до країн Близького Сходу. Для вирішення цієї кризи Китай активно консультувався з Пакистаном, щоб досягти тимчасового двотижневого перемир’я.

Однак Пекін, попри заклики Тегерана, уникає прямої військової підтримки Ірану та надання йому прямих військових гарантій безпеки. Натомість закликає до мирного діалогу. У цей непростий момент китайське керівництво прагне зміцнити свої дипломатичні позиції перед майбутньою зустріччю Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна. Китай планує використати цю ситуацію для тиску на Вашингтон у питанні скасування санкцій проти китайських компаній, які співпрацюють з іранським бізнесом, представляючи свої миротворчі зусилля як “послугу”, за яку США повинні будуть віддячити.

Серед китайських стратегів та у соціальних мережах (зокрема під популярним хештегом #HeChickenedOut) поширюються оцінки слабкості Дональда Трампа, який, згідно з думками деяких аналітиків, не зміг реалізувати жорсткий сценарій проти іранської інфраструктури. Вразливе становище президента США, посилене внутрішнім політичним тиском і високими цінами на енергоносії, розцінюється в Пекіні як черговий важіль впливу для дипломатичних переговорів.

У Вашингтоні також визнають ключову роль Китаю у забезпеченні тривалого миру. Навіть такі відомі прихильники Трампа як Стів Беннон стверджують, що урегулювання конфлікту без участі Пекіна є неможливим. Китай зі свого боку прагне збалансувати власну стратегію: захищати енергетичні інтереси, уникати прямої конфронтації із США та зберігати міцні відносини з регіональними партнерами, такими як Саудівська Аравія і ОАЕ. У перспективі Пекін може стати гарантом виконання угод між сторонами конфлікту, адже його тиск на іранську економіку здатний змусити Тегеран дотримуватися своїх зобов’язань.