Categories: Без рубрики

Містика українського слова: як наші предки називали нечисту силу

Якщо про чорта, сатану, дідька, рогатого або лукавого, а ще про відьму чи чародійку, упиря, мавку або нявку, водяника, русалку, домовика ми чули сотні разів, то такі потойбічні істоти, як арідник, чугайстер, потерчата, викликають страхітливу цікавість.

Годованець — це своєрідний симбіоз чорта й домовика, що найчастіше живе під підлогою. Мешкав він не в кожній хаті, а лише в будинку, зведеному на «нечистому місці». Вірили, що годованець походив із душ померлих нехрещених дітей, яких таємно поховали на обійсті. Також годованця можна було виростити власноруч. Вважали, що годованець міг зробити власника будинку найбагатшим у селі, але цій нечисті потрібно було всіляко догоджати, бо як розсердити – господарство занепаде, а люди похворіють.

Потерчата — так іменували мертвонароджених дітей, немовлят, що віддали Богові душу одразу після появи на світ, або дітей, яких вбили власні матері. Назва «потерчата» пов’язана з дієсловом «потеряти», тобто це щось утрачене. Душі таких малюків не знали спокою, постійно плакали на місці поховання, «просили хреста», літали пташкою чи вогнем, падали на землю зорею. Якщо протягом 7 років після смерті дитини не провести на могилі своєрідний обряд освячення, то потерча переходить у чорта, на місці поховання крутиться вихор, туди б’є блискавка.

Злидні або нещастя — такі собі дідки-жебраки або маленькі, ненаситні, невиразно окреслені істоти. Найчастіше вони поселяються під піччю. І в тій хаті починає панувати крайня бідність.

«Малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі, з’являються з-за кутка хатнього», — образ злиднів вифантазувала Леся Українка у своїй «Лісовій пісні».

Чугайстер — своєрідний лісовий бог, що постійно блукає-чигає хащами. Власне, й назва «чугайстер» походить від слова «чуга» – «засідка, чати». Він мав людську подобу – у білому одязі, поставний, широкоплечий, високий, як смерека, із густою сивою шерстю. Головна розвага — полювання на нечисть, особливо мавок або, як кажуть на Прикарпатті, нявок. Для людей же цей лісовий дух загрози не становив, хіба міг потанцювати разом з ними біля багаття. Загалом згадок про чугайстра в етнографічних дослідженнях небагато, загальновідомим він став завдяки «Тіням забутих предків» Михайла Коцюбинського.

Арідник — за давніми віруваннями гуцулів, це верховний дух Потойбіччя, прародитель Карпат, якому підпорядковуються всі полонинські істоти. Жителі гір переконані, що саме Арідник подарував їм ватру. Найімовірніше, найменування утворилося на основі латинського слова aridus (тобто «сухий, висохлий», «спраглий»). Але є ще інша теорія: праіндоєвропейський пракорінь «Ар» із санскриту перекладається як «колесо сонця, вогняний диск», ось і вказівка на відкритий зв’язок з легендою про варту. Більш відомим в українській культурі арідника зробив Михайло Коцюбинський, коли описав цей образ у «Тінях забутих предків».

Перелесник або летавець — різновид злого духа, що, ніби вогняний змій або зірка, падає з неба та спокушає жінок. Перелесник навіть міг вступати у подружнє життя з реальними людьми. Дітей, народжених від злого духа, вважали поміченими нечистою силою. Назва «перелесник»  утворена від праслов’янського слова lьstь, тобто «хитрість, підступність». В українській літературі найдетальніше вдалося вималювати звабливий і леткий образ перелесника Лесі Українці в «Лісовій пісні».

Вій — потворна істота з величезними очима, густими бровами, довгими віями та важкими повіками, які може розплющити лише за допомогою сторонньої сили. Але якщо вже вій на щось спрямує свій погляд, то він стане вбивчим: загинуть люди, зникнуть цілі села. Окремі дослідники стверджують, що Микола Гоголь не лише популяризував образ цієї нечистої сили завдяки однойменній повісті, а сам вифантазував його.

Песиголовці або бесиголовці — злі й жорстокі велетні з людським тілом і псячими головами, що мають одне око посередині та ріг на голові, а ще одну ногу й одну руку, саме це змушує їх пересуватися по двоє, тримаючись одне за одного. Наші предки вірили, що ці страшні істоти п’ють людську кров та спершу відгодовують свою жертву, а потім з’їдають її. На згадку про образ песиголоця натрапляємо в романі Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні».

Продовжуйте занурюватися в містично-страхітливу дивовижу українського слова, бо воно має непереборну силу, інколи навіть нечисту. 

Фото: відкриті джерела

Recent Posts

Meta інвестує $14,9 млрд у Scale AI, щоб наздогнати конкурентів у сфері штучного інтелекту

Meta уклала одну з найбільших угод у своїй історії — компанія інвестувала $14,9 млрд за…

14 хв. ago

Конкурс на посаду директора БЕБ продовжиться. Комісія призначила нові дати співбесід

Комісія з добору директора Бюро економічної безпеки в середу одноголосно призначила нові дати співбесід з…

25 хв. ago

Новий власник МВЦ не виключає зміни призначення обʼєкта

Бізнесмен Максим Кріппа отримав контроль над 75% ТОВ "Міжнародний виставковий центр" (МВЦ) і в майбутньому не виключає…

44 хв. ago

“Автострада” отримає мільярд гривень на продовження будівництва Подільського мосту в Києві

Група компаній "Автострада" стала єдиним учасником великого тендеру на продовження робіт з будівництва Подільського мостового…

1 годину ago

Екссудді Окружного адміністративного суду Києва оголосили вирок за хабар

Вищий антикорупційний суд оголосив вирок колишній судді Окружного адміністративного суду Києва Олені Власенковій: 5 років…

1 годину ago

Blackstone планує інвестувати $500 млрд у Європу протягом наступного десятиліття

Американська інвестиційна група Blackstone оголосила про намір значно розширити свою присутність у Європі — компанія…

1 годину ago