Тортури, голод та виснаження. Журналісти розповіли, як утримують полонених українців у російських СІЗО

Про це йдеться у проєкті «Вікторія» — спільному розслідуванні The Guardian та ще 12 світових медіа.

Журналісти задокументували систематичні тортури у щонайменше 29 місцях утримання українських полонених: 18 із них розташовані у Росії, а ще 11 — на окупованих українських територіях. Найпоширеніші методи катування, які використовують російські силовики — це електрошок, імітація утоплення, побиття дерев’яними та металевими молотками, підвішування догори ногами, а також психологічні знущання, такі як заборона говорити українською мовою та примусове споживання зіпсованої їжі.

Розслідувачі припускають, що знущання з українських полонених — це систематичний підхід Росії, який підтримують на вищому рівні. Раніше це офіційно підтверджувала українська прокуратура та Організація Обʼєднаних Націй.

Розслідування ґрунтується на понад 50 інтерв’ю із колишніми українськими родинами, їхніми родинами та тими, хто покинув пенітенціарну систему РФ через побачене.

Насильство над увʼязненими

Після захоплення Маріуполя у травні 2022 року російські військові перевели до Таганрога українських бранців, зокрема бійців полку «Азов». Супутникові знімки показують, що влітку 2022 року, коли вʼязниця заповнювалася українцями, її укріпили новими сталевими дахами.

Насильство починалося одразу, щойно українські полонені прибували до СІЗО.

«Для них це священний ритуал. Із зав’язаними очима, зв’язаними руками та низько схиленою головою вам наказують йти, і кожен собака, що стоїть там, вважає за потрібне вас чимось вдарити», — каже Володимир Лабузов — головний медик бригади морської піхоти України, який прибув до Таганрога у квітні 2022 року.

З часом до Таганрога також почали привозити українських цивільних полонених. До 2022 року в цьому закладі утримувалося близько 400 російських увʼязнених. Але повідомлення про переповнені камери, а також аналіз контрактів на постачання харчів свідчать про те, що на піку його діяльності там могли утримувати набагато більше українських увʼязнених.

За словами колишніх увʼязнених, типовий прийом їжі в таганрозькому СІЗО складався приблизно з чотирьох з половиною ложок. Наприклад, у порції макаронів їх було лише 15 штук. Іноді полоненим давали рибу, але її змішували з кістками та нутрощами. Дехто не їв протягом дня, зберігаючи свій пайок на одну вечерю, аби відчувати себе достатньо ситим і нормально спати. Лабузов сказав, що чоловіки зазвичай втрачали до 25 кг під час увʼязнення.

Після «прийому» до СІЗО насильство продовжилося: регулярні побиття двічі на день під час обшуків камер та, найжорстокіші, під час допитів. За свідченнями увʼязнених, катування включали прив’язування до електричних стільців, підвішування вниз головою, удари молотками, симуляцію страт та електрошок у вразливі ділянки тіла.

Допити

Із листопада 2022 року СІЗО № 2 у Таганрозі очолює Олександр Штода. За свідченнями увʼязнених, він часто радив полоненим українцям взяти російське громадянство. Розслідувачі кажуть, що немає жодних доказів того, що він особисто контролював будь-які допити чи тортури. Але як начальник установи, він зрештою ніс відповідальність за умови утримання увʼязнених.

Умови утримання були жахливими: нестача їжі, антисанітарія, відсутність медичної допомоги, постійне фізичне насильство. Лікарів не було, лише фельдшер, яка не надавала реальної допомоги. В’язні вмирали від побоїв або через відсутність лікування. За свідченням української розвідки, щонайменше 15 людей загинули у Таганрозі, чотири — одразу після прибуття.

Організація тортур схвалена на найвищому рівні російської влади. У допитах ключову роль відіграють офіцери Федеральної служби безпеки Росії. До охорони та катувань залучали також спецпідрозділи Федеральної служби виконання покарань (із Чечні, Дагестану, Північної Осетії, Ростова-на-Дону. Їх регулярно змінювали, щоб уникнути зв’язків із в’язнями та відповідальності.

Російські силовики намагалися не розголошувати свої особи. Вʼязням часто надягали повʼязки на очі, а затриманим забороняли дивитися у вікна. Охоронці зверталися один до одного позивними замість імен. Усі носили балаклави або інші маски для обличчя, що свідчило про систематичне приховування особи, щоб уникнути відповідальності в майбутньому.

Один колишній високопоставлений чиновник ФСІН стверджував, що початковою метою застосування тортур було отримання інформації, яка могла б бути корисною для російських збройних сил або цивільних адміністрацій на окупованих територіях. Тортури також використовували як інструмент для приниження українців, часто з вираженим етнічним елементом.

Більшість українських цивільних, захоплених Росією на окупованих територіях, утримують без жодних офіційних звинувачень протягом місяців або навіть років. Їхні родини іноді отримують коротке повідомлення, що близьку людину тримають «за протидію спеціальній військовій операції» — так Кремль називає війну. Таких людей називають «ізольованими»: їм заборонено писати листи, отримувати передачі, і зазвичай Росія не розкриває, в якій саме в’язниці вони перебувають.

Найчастіше родичі дізнаються про долю зниклих лише тоді, коли звільнені під час обміну полоненими розповідають, з ким сиділи в камері.

Правники наголошують: Росія тримає цих людей без законних підстав, бо в її законодавстві взагалі не існує статті про «протидію спецоперації». Тобто це абсолютно позазаконна практика. А доступ до ув’язнених у Таганрозі навіть складніший, ніж у більшості установ.

За даними української розвідки, станом на осінь 2024 року зафіксували щонайменше 15 смертей українських в’язнів у тюрмі в Таганрозі. Про це свідчать покази тих, хто повернувся після обміну. Один з ув’язнених загинув під час тортур на допиті, ще четверо — втратили свідомість і померли під час жорстокої «церемонії прийому» після прибуття. Щодо решти десяти випадків, то детальної інформації немає, але смерть підтверджена.

Колишній полонений Володимир Лабузов розповідає, що у колонії ніколи не було лікаря — лише фельдшер, яка приходила, питала про симптоми й навіть не давала ліків. Якщо стан людини був тяжкий, викликали швидку з місцевої лікарні, але вона часто приїжджала із суттєвим запізненням — іноді лише наступного дня. За словами Лабузова, один із в’язнів помер саме через таку затримку.

В останні місяці з’являлися повідомлення, що умови утримання у Таганрозі дещо покращилися, і що тюрма, ймовірно, повернулася до свого довоєнного статусу. Проте, навіть якщо катування припинилися, сам факт існування цих кімнат і згадки про них залишаються потужним інструментом залякування.

Нагадаємо, 10 жовтня Координаційний штаб підтвердив смерть української журналістки Вікторії Рощиної, яка незаконно утримувалася у Росії.

Як стало відомо, росіяни утримували Рощину в слідчому ізоляторі №2 Таганрога Ростовської області Росії та у виправній колонії №77 в окупованому Бердянську. Там до полонених застосовували тортури.

Журналісти «Слідства.Інфо» разом з організацією «Репортери без кордонів» та колегами з медіа «Суспільне» і «Ґрати» дізналися про те, що у російському полоні українську журналістку Вікторію Рощину жорстоко катували — на її тілі були ножові поранення, журналістка важила до 30 кілограмів, а співробітники російської колонії ховали її від перевірок.