У Києві відбудеться перший Фестиваль барокової поезії: програма та безкоштовний вхід

Про це повідомляють організатори фестивалю.

Мета фестивалю та поетичні жанри XVII–XVIII століть

Організатори заходу поставили собі за мету продемонструвати, що українська поезія має значно глибше й давніше коріння, ніж зазвичай вважається. Кураторка проєкту та організаторка фестивалю Ганна Гороженко зазначила:

«У школі вчать, що батько української літератури — це Котляревський, а ми хочемо показати, що наша література має значно давніше коріння, насичена багатьма жанрами».

За її словами, у XVII–XVIII століттях українці створювали не лише героїчну й ліричну поезію, а й еротичну та геральдичну, причому авторами творів виступали як чоловіки, так і жінки.

«У нас було все, що і в Європі. Українці в ранньомодерний час писали про все — і про кохання і плотські утіхи, і про героїчні вчинки, жалобу і біль», — наголосила Гороженко.

Вона додала, що поезія є екстрактом культури, який найкраще виявляє її смак. Організатори також прагнуть показати глядачам парадокс того часу: попри те, що усе XVII століття українці воювали, саме тоді в країні відбувся культурний сплеск.

Програма заходу: наукова та розважальна частини

Програма фестивалю поєднує академічну та розважальну складові. Наукова частина включає лекції та дискусії за участі літературознавців, істориків, філософів і музикознавців, серед яких Ростислав Семків, Ольга Петренко-Цеунова, Тарас Лютий, Назар Федорак, Галина Крук та інші. Лекції транслюватимуться онлайн, а також проходитимуть офлайн у приміщенні Музею гетьманства.

Серед головних тем наукового блоку:

• літературний доробок ректорів Києво-Могилянської академії, зокрема Лазаря Барановича;
• геральдична поезія, присвячена родинам шляхтичів і козацької старшини;
• любовна й еротична лірика;
• посполитська й побутова поезія;
• творчість ренесансних і барокових поеток.

Центральною подією розважальної частини стане вистава за поемою Симеона Зиморовича «Роксоланки то є руські панни». Автор написав цей твір у 20 років як весільний подарунок своєму брату Бартоломею, а невдовзі помер у Львові від спалаху холери. Поему надрукував його брат, який згодом обійняв посаду львівського урядника. За словами Ганни Гороженко, твір став популярним серед сучасників, оскільки відображав час, коли українці поверталися з перемогою з Московії, закохувалися та створювали сім’ї.

У постановці режисерка Влада Самойлова (керівниця Студії старовинних танців Joyssance) поєднала два століття. Жіночі ролі XVII століття гратимуть акторки безпосередньо біля Музею гетьманства, а чоловічі ролі виконуватимуть актори Театру ветеранів. Вони виступять у ролі «віртуальних наречених з майбутнього», які надсилають листи, а їхню гру транслюватимуть на екрані. Режисерка-постановниця описує задум як виставу про людей XVII і XXI століть, які опинилися у схожих реаліях, про розірвані війною зв’язки та про кохання.

Окрім вистави, на фестивалі представлять:

• театральні інтермедії з Галаганівського вертепу у виконанні лялькарки Інесси Кужом, яка створила копії персонажів XVIII століття (оригінали зберігаються у фондах Музею театрального, музичного та кіномистецтва України);
• звучання старосвітських інструментів (лютні, дуди, ліри) у виконанні Ансамблю давньої музики Костянтина Чечені та його учнів;
• лекцію-презентацію про українські канти від дослідниці Євгенії Ігнатенко та ансамблю «Візантіно-Славіка» (продюсер проєкту — Руслан Кірш).

Колектив виконає два канти, пов’язані з вертепною традицією: «Рахіль, не плач Рахіль» та «Ангели снижайтеся». Дослідниця Євгенія Ігнатенко пояснила, що канти — це шар напівпрофесійної музики барокової доби («низове бароко»), яку співали поза церквою студенти й освічені городяни. Серед їхніх авторів були Дмитро Туптало (Димитрій Ростовський), Київський митрополит Тимофій Щербацький та книжник Єпифаній Славинський. Ігнатенко також зауважила, що відома пісня «Ой, під вишнею, під черешнею» з п’єси «Наталка Полтавка» насправді є анонімним кантом, який значно старіший за сам твір.

У зв’язку з тим, що частина оригінальних рукописів наразі зберігається на території Росії й доступ до них втрачено, українські науковці працюють із матеріалами, які встиг скопіювати український музикознавець Юрій Медведик.

Чому барокова естетика актуальна сьогодні

Дослідниця Євгенія Ігнатенко пов’язує нинішній спалах інтересу до бароко в Києві із двома чинниками. Перший — це архітектура самого міста. Вона наводить слова своєї вчительки, музикознавиці Ніни Герасимової-Персидської: «Якщо ви хочете побачити українське бароко, то Київ перед вами». Більшість історичної забудови столиці складають саме барокові споруди: козацьке бароко церков, італійське бароко Андріївської церкви та дзвіниця Софійського собору. Натомість знайти у місті візантійську чи готичну архітектуру значно складніше (винятком є неоготичний собор Святого Миколая).

Другим чинником є питання ідентичності. За спостереженнями дослідників, українська ідентичність формувалася саме в епоху бароко на зламі XVI–XVII століть, коли в Європі відбувалося становлення новочасних націй. Сьогодні, в умовах війни, це питання знову постало гостро, тому звернення до бароко є поверненням до ґрунту, на якому ця ідентичність свого часу зросла.

Організатори висловлюють сподівання, що фестиваль стане щорічним. Надалі лекції планують записувати та оприлюднювати на ютуб-каналі проєкту «Історія зі смаком».