Угода із США передбачає борг на $120 млрд за допомогу Україні

Про це йдеться у статті “Європейської правди”.

За логікою документа, Україна фактично делегує значну частину контролю над розробкою надр новоствореному “Американо-українському інвестиційному фонду реконструкції та розвитку”. Цей фонд буде керований головним чином американською стороною через DFC (Міжнародну фінансову корпорацію з розвитку). DFC отримує право призначати ключових осіб, управляти коштами і впливати на рішення без необхідності погоджень із Києвом.

Особливо резонансним є положення про те, що Україна має компенсувати США всю допомогу, надану з початку повномасштабної війни, — як військову, так і фінансову. За оцінками німецького Інституту Кіля, йдеться про щонайменше 123 мільярди доларів. Угода також зобов’язує Україну щороку збільшувати цей “борг” на 4% — тобто наша держава не просто повинна розраховуватися за вже надану допомогу, а й накопичуватиме боргові зобов’язання.

Фонд, який наповнюватиметься коштами від видобутку природних ресурсів, отримає половину доходів від нових ліцензій та рентних платежів. Україна матиме обмежений вплив на ухвалення рішень, а сама структура фактично діятиме як американська юрисдикція: податки сплачуватимуться в США, а оскаржувати її дії доведеться в суді Нью-Йорка.

Окрім фінансових аспектів, угода містить низку положень, що прямо обмежують економічну свободу України. Наприклад, американська сторона вимагає першочергового права на всі нові інфраструктурні та ресурсні проєкти. Лише у випадку відмови США Україна зможе залучати інших інвесторів — але навіть тоді вона зобов’язана передавати партнерам із США усі деталі перемовин, включно з конфіденційною інформацією. При цьому українська сторона не матиме права пропонувати вигідніші умови жодній іншій країні протягом року.

Також надрокористувачі, які розроблятимуть критично важливі копалини, не зможуть продавати продукцію покупцям з країн, які DFC вважатиме стратегічними конкурентами. Це може поставити під загрозу експортні інтереси України, зокрема в контексті євроінтеграції.

Документ виглядає як комерційний контракт, а не як міждержавна угода. Щобільше, автори проєкту проігнорували вимогу обов’язкової ратифікації Верховною Радою — без чого договір не матиме юридичної сили. Власне, на документі навіть зазначено контакти американської юридичної фірми Arnold & Porter, що, імовірно, працювала над його підготовкою.

ЗМІ тим часом пишуть, що Трамп хоче захопити контроль над природними ресурсами України як ціну за посередництво.