Про те, як потрапила в полон, як допомагала рятувати односельців, проривалася до українських блокпостів під обстрілами та про портрет російського окупанта – акторка розповіла у Медіацентрі «Україна».
«24 лютого, під час початку війни я вирішила переїхати в Немішаєве до батьків. Селище Немішаєве розташоване приблизно за 10 км від Бучі та за 13 км від Бородянки з іншого боку. Ми опинилися в ситуації, що наше селище знищать, якщо ми дамо супротив, або ми будемо тилом для російських військ»”, – зазначила акторка.
Вона додала, що 26 лютого у місцевому будинку культури вони організували власний волонтерський штаб, в якому допомагали і забезпечували громаду. Тому що зникло світло і вода, зачинились магазини і не було доступу до ліків.
«Приблизно 3 березня у нас з’явились перші поранені. У нас був лікар-анестезіолог і ветеринар. Хлопці зашивали поранених звичайною «ліскою», яку напередодні замочили в спирті», – розповіла Анастасія.
Вона згадала, що перша колона російської техніки, яка зайшла в Немішаєве налічувала 40 одиниць. Вони не могли покинути штаб, і тому три доби семеро людей лишались в штабі і просто чекали коли всіх вб’ють.
«Під”їхав танк під двері будинку культури, де був штаб, і розстріляв вулицю, і будинки, які були поряд, щоби люди не чинили спротиву і не виходили. Людей на вулицях вбивали, бо їм (росіянам) так хотілось. Люди, які надходили до нас поранені – всі звичайні селяни», – каже акторка.
За її словами, росіяни поставили поруч техніку, і, прикриваючись селянами, обстрілювали Бучу та Ірпінь. Також, вони намагались якимось чином просувати свою пропаганду, спілкувались з жінками, давали дітям цукерки.
«Портрет окупанта – це схоже на «доброго аб′юзера». Вони вдають, що вони дуже добрі, що вони нам допомагають, але одночасно пояснюють: «якщо ви зробите щось не так, як ми вам сказали – ми вас вб′ємо». Тобто тебе «рятують», але ти не хочеш, щоб тебе «рятували» – ти будеш мертвий», – зауважила акторка.
За її словами, їм ледь вдалося виїхати з села.
Фото: ЗМІ
