Коли для пам’ятника Щорсу у Києві знайдуть місце для зберігання, його буде демонтовано. Ідеальний варіант – розмістити його у відповідному музейному просторі. Раніше йшлося про музей тоталітарної пропаганди, якщо б його відкрити на ВДНГ.
“Щорс належить до невеликої кількості пам’яток монументального мистецтва. Це один із найкращих монументів у країні за рівнем мистецького виконання, тому він охороняється законом про охорону культурної спадщини. Це той випадок, коли є колізія в законодавстві. Це один бік проблеми. А інший у тому, що поки невідомо, куди його демонтують. Спільноти і експерти кажуть, що якщо немає місця, куди його демонтувати і зберегти, він залишається на своєму місці, а громадяни просять не знімати з нього охоронного статусу. Це спонукає інші ініціативи, наприклад, замотати його в латекс – такий собі чорний вершник виходить”, – розповів Антон Дробович в інтерв’ю ТСН.
Щодо Ватутіна, Дробович наголосив, що допоки він похований в Маріїнському парку, пам’ятник йому не може бути демонтований.
“Пам’ятник Ватутіну встановлений на його могилі. А в декомунізаційному законодавстві окремий виняток стосується намогильних конструкцій”, – зазначає керівник Українського інституту національної пам’яті.
Відповідаючи на запитання чи не будуть Ватутіна перепоховати, Дробович пояснив, що на початку року був діалог із членами родини Ватутіна, які могли б це ініціювати.
“Якщо б вони дали таку пропозицію, то це було б законно і можна було б розглядати. Але перепоховання поки що є лише гіпотетичним”, – уточнив він.
Дробович також зазначив, що стосовно мосту Патона взагалі немає ніяких суттєвих перешкод. І додав, що зараз якраз триває реконструкція.
“Міська влада може зробити це навіть самостійно. Якщо, наприклад, є якісь застереження, Міністерство культури та інформаційної політики, я впевнений, підтримає демонтаж. Бо йдеться про два герби, які на в’їзді з Лівого берега. Технічно не складно їх демонтувати. Вони не є якоюсь окрасою чи необхідним функціональним елементом для цього мосту”, – підсумував він.
Також стало відомо, як декомунізують “Батьківщину-Матір”: “До коронавірусу я зустрічався з активістом, який є фахівцем з робіт на висоті. Він засвідчив, що його компанія готова взятися за демонтаж. Більше того, він навіть сказав, що готовий залучити меценатів, які профінансують це за умов, що потім поставлять табличку, де буде зазначено, що це за їхньої участі було зроблено. Але процедура має бути така: Кабінет міністрів має дати розпорядження (або має бути наказ Міністерства культури і інформаційної політики) на цю тему, відповідно тоді у Національного музею історії України у Другій світовій війні з’являться правові підстави розпочинати цю історію. Тому що сам монумент розташований на території музею. І далі вже має бути розроблений проєкт, він має пройти державну експертизу, потрібно виділити кошти. Все це може бути профінансовано або державою, або благодійниками. Очевидно, що зараз в умовах карантину навряд чи буде державне фінансування на демонтаж, бо треба життя людей рятувати. Але загалом механізм є. Це можливо і технічно, і політично.
“Вечорами на монумент проєктується лазерна інсталяція, а там і герби, і різні візерунки. Тож вночі “Батьківщина-мати” позбавляється комуністичних символів і стає патріоткою, якщо можна так сказати. По-друге, встановлення чогось замість герба – з цього може бути окремий великий навіть міжнародний проєкт, конкурс. При правильній реалізації це може бути дуже хороша історія аж до того, що можна залучати найкращих митців України і світу, які б пропонували свої ідеї. Більше того, навіть може бути передбачена технічна можливість, щоб час від часу змінювалося те, що на щиті. Відповідно, це могло б стати свого роду великим міжнародним ритуалом, коли всі з’їжджаються, і щось на цьому щиті з’являється таке, чого всі очікують, символ наступного року або якоїсь події. Тобто, це все відкриті опції. Найважливіше зараз – це прибрати з публічного простору радянський рудимент”, – додав він.
Фото: піксабей
