Про це пише The Economist.

Президент США Дональд Трамп сподівається досягти припинення вогню впродовж перших 100 днів — тобто до кінця цього місяця. Він почав називати конфлікт “війною Байдена”. Але якщо війна затягнеться, він побоюється, що вона все більше буде асоціюватися з ним.

Як зупинити бойові дії? Росія проігнорувала заклик США до безумовного 30-денного припинення вогню, яке Україна погодила 11 березня. Натомість вона тягне час і посилює атаки. 13 квітня дві російські ракети вдарили по місту Суми, вбивши 34 людини, багато з яких зібралися на святкування Вербної неділі. Це сталося після схожого удару по Кривому Рогу 4 квітня, внаслідок якого загинуло 20 людей.

Міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський заявив, що команді Трампа слід усвідомити: Кремль “насміхається з їхньої доброї волі”. Проте сам Трамп, схоже, не сприймає сорому. Він відзначився особливо поблажливим ставленням до Росії й ворожим — до України. Навіть коли деякі його радники засудили атаку на Суми, Трамп назвав її “помилкою”, хоча й “жахливою”. Приголомшливо, але 14 квітня він звинуватив Україну в тому, що вона стала об’єктом вторгнення з боку Росії, відмахнувшись від запиту Києва щодо купівлі американських ракет. “Ти починаєш війну проти когось, хто в 20 разів більший за тебе, а потім сподіваєшся, що тобі дадуть ракети”, — заявив він.

Прихильники Трампа наполягають, що він готовий бути жорстким із Росією. Він поновив санкції, запроваджені його попередником, і висловив невдоволення Кремлем, сказавши в одному з інтерв’ю, що “злий” на Росію, і запропонував запровадити “вторинні мита”, ймовірно, на країни, які купують російську нафту. 11 квітня він сказав: “Росія має рухатися вперед”. Європейські лідери закликають до нових санкцій проти Росії, щоб надати словам ваги, однак безрезультатно.

У березні Трамп на короткий час припинив постачання зброї та розвідданих Україні. Радник Кіт Келлог порівняв це з “ударом осла по носі дерев’яною палицею”. Це подіяло: за кілька днів Україна погодилася на 30-денне припинення вогню. Однак щодо впертої Росії не було батога, лише пряники. 10 квітня американські та російські чиновники зустрілися в Стамбулі, щоб обговорити відновлення роботи посольств. Також відбувся обмін двома ув’язненими. Російські медіа стверджують, що процес зближення триває, незалежно від переговорів щодо України.

Коли Трамп оголосив про глобальні “взаємні тарифи” цього місяця, він вдарив Україну мінімальною ставкою у 10%, виключивши Росію (нібито тому, що вона вже під санкціями). Єдина втіха для України — те, що ціни на нафту впали з приблизно $80 за барель у січні до $65, суттєво скоротивши доходи Путіна.

У риториці Трампа разюче відсутня будь-яка згадка про нову військову допомогу Україні. Насправді підтримка США зменшується. Поставки зброї, схвалені Джо Байденом, завершаться в найближчі місяці, а Трамп не дав добро на нові. Ймовірність нової бюджетної підтримки виглядає примарною.

США виводять війська й техніку з Жешува — важливого вузла в Польщі для постачання зброї Україні. Тепер ці обов’язки виконуватимуть європейські війська. Америка також змінює підхід до Контактної групи з питань оборони України — об’єднання приблизно з 50 країн, що надають військову допомогу, створене за ініціативи Ллойда Остіна. Якщо Остін особисто очолював засідання, то 11 квітня Трамп відправив на зустріч Піта Гегсета через відеозв’язок.

Ще один тривожний сигнал — те, що чиновники Пентагону нещодавно запитали одного з союзників, чому той досі постачає зброю Україні — запитання було проігноровано. Дипломати у Вашингтоні повідомляють, що деякі радники Трампа в приватному порядку заявляють, що “втомилися” від зусиль Європи зі зміцнення України. Як завжди в такій хаотичній адміністрації, важко відрізнити справжній сигнал від шуму.

Європейці наразі рухаються двома шляхами. Перший — це спільна ініціатива Великої Британії та Франції щодо створення “європейських сил стримування”, які мають допомогти Україні після припинення вогню. Росія виступає проти цього розгортання, навіть якщо США не гарантують підтримку європейцям. Ці сили не планують контролювати лінію фронту, а перебуватимуть на заході України, займаючись підготовкою українських військових і, можливо, спільним патрулюванням повітряного простору.

Європейці сподіваються показати Трампу, що вони беруть на себе тягар безпеки в регіоні, аби зберегти хоча б якусь американську присутність — якщо не в Україні, то принаймні в НАТО. За цією новою схемою майбутнє стримування Росії поділяється на три зони: українські війська тримають фронт на сході, європейські сили — на заході, і поки що — американська присутність у країнах НАТО.

Але створення такої сили можливе лише за умови досягнення, як і раніше, примарного припинення вогню. За повідомленнями, спеціальний посланник Трампа до Росії Стів Віткофф заявив, що найшвидший шлях до цього — дозволити Росії захопити чотири українські області, на які вона претендує, включно з тими, які вона ще не змогла підкорити. Це абсолютно неприйнятно для України та її європейських партнерів.

Усе це підсилює потребу в другому напрямку: збільшенні військової допомоги Європи Україні. Девід Шімер, колишній чиновник Ради нацбезпеки Байдена, каже, що немає часу на зволікання. Європейцям слід передати більше своїх запасів зброї попри ризики, профінансувати українську оборонну промисловість, домовитися з Трампом про купівлю американських систем ППО для України і використати заморожені російські активи для фінансування.

Оскільки Росія рішуче налаштована продовжувати вторгнення, а США, схоже, прагнуть відступити, Україні доведеться боротися далі, каже Шімер. “Зараз саме той час, коли європейці повинні активізувати свою підтримку України — щоб вона мала сили захищатися і змусити Путіна до змістовних переговорів.”