“Рівно рік тому росіяни розпочали наступ на Вовчанськ. Окупанти всю ніч обстрілювали місто артилерією, ракетами та авіабомбами, а зранку розпочали штурмові дії. 10 травня 2024 року 34 окремий мотопіхотний батальйон “Вовкодави” прийняв бій”, – ідеться у дописі.
За словами командира з позивним Фартовий, батальйон спочатку стояв у населеному пункті Тихе — це східна околиця Вовчанська.
“Ми зупинили противника і навіть проводили наступальні дії. Потім було прийнято рішення перекинути нас у саме місто Вовчанськ. І з того моменту ми вже як стали у Вовчанську, так і стоїмо більше 10 місяців. За цей час ми не втратили позицій, батальйон тримає свій район оборони. Далі була масштабна операція зі звільнення Агрегатного заводу у Вовчанську. Після звільнення заводу ми провели зачистку, і він також перейшов у нашу смугу відповідальності”, – розповів Фартовий.
Він зазначив, що за рік місто практично зрівняли з землею. До того складні умови міського бою перетворилися на майже неможливі. Оборону доводиться тримати в руїнах.
“Від будинків залишилась цегла, уламки бетону. Під ним – нори. Це війна в норах. Ми в норах, окупанти в норах. Бачимо рух противника, піхота виходить і розстрілює їх. От і вся тактика”, – сказав комбат.
Фартовий каже, що техніка в місто не заїжджає, робота артилерії обмежена. В цих умовах на передній план виходить піхота.
“Де немає піхотинця – там немає фронту. Тут працює піхота, всі інші підрозділи працюють на неї. Ти можеш бути суперкласним дронщиком, але якщо перед тобою немає піхотинців, які будуть тримати противника, то який з того толк, що ти класно літаєш чи стріляєш з “Джавеліна”? Акцент на піхоті, найбільше уваги піхоті, тому що піхота переносить найбільший тягар війни”, – переконаний комбат.
Ворог щодня проводить штурмові дії, безрезультатно намагаючись протиснути українську оборону. Лише за 4 місяці цього року “Вовкодави” “знешкодили” понад 500 окупантів.
“Я думаю, це в них така свідома тактика. Сидить, наприклад, на нашій позиції, три бійця. Вони (окупанти – ред.) роблять накати. Перший – подохли, другий – подохли… І так продовжують і з розрахунку на те, що якийсь … таки дійде і застрибне. Все одно ж іде якась стрілянина, перекидання гранатами, самі бійці виснажуються. А інколи російські командири своїх начальників дурять, що хтось зайшов, і просять людей на закріплення з розрахунку, що ще когось дадуть, щоб спробувати “дотиснути”, – розповідає комбат.
Комбат зазначив, що Вовчанськ став для росіян м’ясорубкою, в яку вони постійно закидають нове “м’ясо”, доводячи, що людські життя для них – ніщо. Окупанти рівняють колись красиве промислове місто з землею, доводячи, що все, що їм потрібно, – територія.
“Поки ми їх тут тримаємо – ми захищаємо наступні населені пункти. Ми “затягуємо” на себе сили окупантів, які намагаються нас вибити. Цим вони десь ослаблюють фронт, і інші підрозділи – штурмові, десантні, десь просуваються на інших напрямках. А ми тут стоїмо. Така у нас робота”, – додає Фартовий.
