Про це пише ВВС.

Ще у 2001 році ЮНЕСКО класифікувала ірландську як мову, що зникає. Втім, за останні два десятиліття ситуація суттєво змінилася завдяки цілеспрямованій мовній політиці держави, реформам у сфері освіти та впливу сучасної культури. Одним із ключових факторів стало активне втручання держави у популяризацію мови, зокрема через систему освіти та державного управління.

У столиці країни, Дубліні, запроваджено квоти на працевлаштування ірландськомовних громадян у державному секторі. Це стимулює молодь вивчати мову не лише як культурну спадщину, а й як практичний інструмент для кар’єрного розвитку. Паралельно з цим спостерігається різке зростання кількості школярів, які навчаються ірландською мовою: за останні 25 років їхня кількість збільшилася приблизно на 400%.

Важливу роль у відродженні мови відіграли також медіа та соціальні мережі. Сучасні лідери думок і публічні особи сприяли формуванню нового іміджу ірландської як «модної» та актуальної. Серед тих, хто долучився до популяризації мови, називають і відомого актора Кілліан Мерфі, чия публічна підтримка культурної ідентичності Ірландії привернула увагу молодшого покоління.

Ситуація з ірландською мовою у Північні Ірландії (входить у Великобританію), зокрема у Белфасті, є складною: ірландська мова тут історично має інший статус, ніж у Республіці Ірландія. У Північній Ірландії вона довгий час була маргіналізована і навіть частково витіснена з публічного життя. Лише у 2022 році, після десятиліть політичних дискусій, був ухвалений закон — Identity and Language (Northern Ireland) Act 2022, який уперше надав ірландській мові офіційне визнання. А вже у 2026 році ключові положення цього закону почали реально діяти, включно зі створенням мовного комісара та механізмів захисту мови.

Попри це, реальне використання мови залишається обмеженим. За даними перепису, лише невелика частина населення використовує ірландську щодня — приблизно кілька відсотків, хоча значно більше людей мають базові знання . Це означає, що мова поки що не є повноцінною мовою повсякденного спілкування для більшості мешканців регіону.

Водночас у Белфасті спостерігається активне культурне відродження ірландської. Зокрема, у 2025 році міська рада ухвалила першу повноцінну мовну політику, яка передбачає ширше використання ірландської у міських сервісах, комунікації та публічному просторі. Зростає кількість шкіл із навчанням ірландською, а також людей, які свідомо обирають мову як частину своєї ідентичності.

Проте мовне питання у Північній Ірландії не є лише культурним — воно тісно пов’язане з політикою та історією конфлікту. Ірландська мова традиційно асоціюється з націоналістичною та католицькою спільнотою, тоді як частина юніоністів сприймає її як символ політичного тиску або навіть загрозу своїй ідентичності. Через це навіть такі ініціативи, як двомовні вивіски чи розширення використання мови, викликають дискусії.

Експерти зазначають, що приклад Ірландії не є унікальним. Подібні процеси відродження спостерігаються і в інших мовах, які раніше перебували на межі зникнення. Зокрема, валлійська мова, що також належить до кельтської групи, сьогодні налічує понад 800 тисяч носіїв, тоді як у 1981 році їх було близько 500 тисяч. Активна мовна політика у Велика Британія, включно з підтримкою освіти та медіа валлійською, сприяла її поступовому відновленню.

Ще більш показовим є приклад івриту, який протягом століть використовувався переважно як релігійна мова, але у XIX–XX століттях був відроджений як жива розмовна мова і став державною мовою Ізраїль. Цей випадок часто наводять як один із найуспішніших прикладів мовного відродження у світовій історії.