Про це повідомило видання The Guardian з посиланням на дослідження німецької організації Urgewald.
За підрахунками аналітиків, протягом минулого року на європейські термінали було доставлено понад 15 мільйонів тонн російського палива на загальну суму близько 7,2 мільярда євро.
Російський проєкт в Арктиці критично залежить від європейської портової інфраструктури — без можливості розвантаження або перевалки в портах ЄС танкери криголамного класу Arc7 були б змушені здійснювати значно довші та дорожчі рейси до Азії. Це робить логістичну мережу Західної Європи фактичним гарантом безперебійного функціонування ямальського промислу.
Найбільшим покупцем російського LNG серед країн ЄС виявилася Франція — до її портів Дюнкерк і Монтуар прибуло 87 суден, які доставили 6,3 мільйона тонн газу. Іншим стратегічним хабом став бельгійський Зебрюгге, куди за рік зайшло 58 суден із 4,2 мільйонами тонн палива.
Примітно, що обсяги постачань до цих двох європейських країн перевищили показники експорту до всього Китаю, куди за аналогічний період прибуло лише 51 судно.
Хоча станом на сьогодні такий імпорт залишається легальним, 2026 рік стане переломним у питанні енергетичної співпраці з РФ.
Згідно з затвердженими графіками санкцій, короткострокові контракти на постачання LNG будуть дозволені лише до 25 квітня 2026 року, а довгострокові зобов’язання мають бути припинені до 1 січня 2027 року. Це рішення є частиною глобальної стратегії ЄС щодо повної відмови від російських енергоносіїв.
Остаточним етапом енергетичного розриву має стати осінь 2027 року, коли набуде чинності повна заборона на імпорт російського газу через трубопровідні системи.
Таким чином, поточний рік є останнім періодом, коли Кремль може вільно використовувати європейську інфраструктуру для монетизації своїх арктичних газових родовищ у таких масштабах.
