Про це йдеться на сторінці кінного клубу “Соломахіно Ранчо” у facebook.
“Над нами літало усе, що можливо з першого дня війни. Літаки, гвинтокрили, ракети. Артилерія працювала постійно. Не було жодної тихої доби. Навколо нашого села бої йшли постійно. Все, що летіло з Білорусі на Ірпінь, Гостомель та Бучу летіло над нами”, – розповіли співробітники ранчо.
25 лютого зранку окупанти стріляли по ранчо і того ж ранку загинули перші люди у сусідньому селі. Від обстрілу загинули двоє коней. Поруч з кіньми у момент обстрілу було четверо співробітників, які дивом не постраждали.
Через Литвинівку росіяни їздили постійно. Дорога з Димера на Бучу йде повз Литвинівку. Вони заходили у хати, викрадали людей, забирали майно. Якимось дивом вони не дійшли до Ранчо.
Коней рятували, був генератор і була вода з свердловини. Запас палива скінчивася як раз коли скінчилась окупація. Сіна під кінець окупації залишалось обмаль, на пару тижнів. Але співробітники почали завозити сіно з сусіднього села як тільки росіяни відступили.
Вдалося врятувати 58 коней. Усіх, кого не вбили рашисти.
На ранчо говорять, що дуже хочуть зберегти тяжиків – унікальну породу. Особливо це важливо, тому що Новоалександрівський кінний завод, де є основне поголів’я породи, зараз в окупації.
Підтримати конюшню і коней можна купивши сертифікат на прогуляку чи тренування, а також коштами: номер картки: 4731219600333003.
Фото: Фейсбук
