Аїр — це міжнародна загальноприйнята назва трав’янистої багаторічної рослини, що має довгі мечоподібні листки та гострий запах. Вона походить від грецького слова, яке в перекладі означає «неприкрашений», «некрасивий». Маємо відсилання до малопомітних і непоказних квіток. Видова назва з латини перекладається як «тростина», «порожнисте стебло».
Щоправда, варіант “Аїр” фактично не почуємо в Україні. Жителі різних регіонів вигадали свої відповідники.
На Чернігівщині кажуть:
– шувар (імовірно, це запозичення з німецької).
– комиш, зілля, очерет, осока (тут вказівка на подібність Аїру до зілля, що росте побіля боліт і річок);
– татарзілля (існує думка, що в Україну рослину завезли саме татарами, звідси й назва. Річ у тім, що татари брали з собою в похід Аїр для очищення води. З будь-якої водойми напували коней і пили самі лише після того, як туди накидали стебла та коріння);
– пищалки (можливо, вказівка на своєрідні звуки, що видає листя від подуву вітру);
– лепеха (є зв’язок з іменником “лопух” – вказівка на щось велике, розлоге);
– клечання (походить від дієслова “клечати”, тобто прикрашати зеленню).
У Сумській області почуємо:
– цар-зілля
– явір (фонетичний варіант ботанічної назви а́їр)
– лепих
На Київщині говорять:
– татарзілля або татариння
– щувар
– ляльки (такий варіант побутує на Бородянщині)
– гав’яр
– сівар (це запозичення з польської мови)
– лепіх
– лопотиння (можливий зв’язок з дієсловом “лопотіти” – видавати звуки)
На Закарпатті ж на Трійцю для прикрашання будинків беруть швар або шовар. Такі форми примандрували до нас з німецької.
Хмельниччина вирізняється назвами:
– татарське зілля
– покуття (імовірно, назва витворилася завдяки традиції класти посвячене зілля на покуті біля образів)
– Аєр
– пікало
– ягур
– косотиння
На Вінниччині й Луганщині устеляють підлогу рогозою. З праслов’янської “rogozъ” – це осока видовжена.
Рівненщина та Волинь вирізняються варіантами лепеха та панки.
Також маємо максимально локальні назви:
– ір, аєр, ігир, ірний корінь (це все видозміна офіційного найменування “Аїр”)
– явар
– плошник
– татарак.
Отож глибше пізнаваймо українські традиції, не забуваймо плекати любов до вірувань своїх предків, не відкидайте слово, створене народом. А також борімося за існування рідної мови!
Автор: Ірина Коваленко
