Українці люблять чи кохають? Ми залюблені чи закохані у щось? Солов’їною милих серцю людей називаємо любими чи коханими? Дізнаємося більше про два найприємніші слова – кохати й любити та їхні безпомилкові значення.
Розвіюємо міф про те, що дієслово “любити” є чужорідним. Ця лексема має ще праіндоєвропейське коріння, тобто її почали фіксувати тоді, коли всі мови світу лишень зароджувалися. Далі воно закріпилося в праслов’янській (ljubiti), тому й зараз його фіксують у сучасних слов’янських мовах. Саме давнє походження розвинуло широкий спектр значень у дієслова “любити”:
- почувати глибоку відданість до когось або до чогось (любити Батьківщину, любити життя)
- відчувати сердечну прихильність до родинно близьких осіб (любити дитину, любити маму)
- виявляти почуття до іншої особи (любити хлопця, любити дружину)
- високо цінувати що-небудь, віддавати перевагу чомусь (любити мову, любити музику)
- мати інтерес чи потяг до чогось (любити книги, любити подорожі)
- мати нахил, пристрасть до чого-небудь (любити вишивати, любити готувати)
- потребувати якихось умов для існування (рослина любить рясне зволоження, кіт любить довго спати).
Тож любити – фактично універсальне слово в українській мові, яке допомагає описати будь-який спектр людських почуттів, що породжує пристрасть.
Порівняймо, у наскільки різних контекстах використовують дієслово “любити” українські письменники.
1. Любити не можна народів других, коли ти не любиш Вкраїну, – наштовхує на патріотизм Володимир Сосюра.
2. Я люблю твої очі у мрії, Ті, що глянули в душу колись, – поетизує зовнішність дівчини Андрій Малишко.
Фото: Getty Images
3. Не любити тебе – не можна. Володіти тобою – жаль, – говорить про сердечні почуття Василь Стус.
Також українська мова дозволяє не лише любити, а й кохати, але з цим дієсловом варто бути обережнішим, бо воно має доволі вузьке значення:
- почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до іншої особи (кохати дівчину, кохати нареченого)
- дбайливо вирощувати, плекати що-небудь, ходити коло чогось (викохати дитину (тобто виростити, виховати її), викохати думку (нарешті устаткувати власні помисли).
Походження лексеми “кохати” також бере початок із праіндоєвропейської мови. Фіксуємо корінь *kos-/kes-, що, ймовірно, мав значення «чесати, скребти». Ну а потім витворилося праслов’янське koxati, яке й породило сучасну українську форму.
Лише одне тлумачення дозволяє поставити знак дорівнює між “любити” й “кохати”, але через вужче значення останнього більшість мовознавців рекомендують сердечні почуття описувати саме дієсловом “кохати”, як ми це й фіксуємо в літературних творах:
1. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи!, – вчить нас Василь Симоненко.
2. Кохай, рибо, кохай, хай безнадійно, хай, хай без жодних надій – радій, рибо, радій, – так постмодерно пише Сергій Жадан.
3. Кохай! Бо час тебе не жде, – застерігає Ліна Костенко.
Наприкінці розповімо про спільнокореневі слова, породжені тотожністю тлумачення лексем “любити” й “кохати”.
Між українцями водночас може спалахнути і любов, і кохання. А ще сюди варто додати любощі. Однак, цей іменник у вторинному значенні окреслює інтимні стосунки з іншою особою:
Любові усміх квітне раз, ще й тлінно, – поетизує Павло Тичина.
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання, – натрапляємо у Володимира Сосюри.
Любощі як сон: не заїси, не заспиш: раз чоловік родиться, раз і любить, – розкриває істину Ганна Барвінок.
До того ж милих серцю людей ми називаємо як коханим/коханою, так і любим/любою. Тільки от кальку “любімий”, “любімая” все-таки варто викинути. Понад те, освічені носії солов’їної тільки закохуються і аж ніяк не влюбляються. А нечисті серцем люди можуть знаходити собі коханців або коханок, не любовніків чи любовніц. Ось такі тонкощі української.
Тож продовжуйте боротися за існування рідного слова, кохайте щиро і ніколи не зраджуйте любові до України.
Автор: Ірина Коваленко
