Головне управління розвідки Міноборони України на порталі War&Sanctions опублікувало детальний технічний розбір нового російського ударного безпілотника «Ґєрань-5».

Матеріали включають інтерактивну 3D-модель апарата, опис конструкції, електронної компонентної бази та основних тактико-технічних характеристик.

Перші фото й базову інформацію про цей БпЛА воєнна розвідка оприлюднила ще минулого тижня. Тоді повідомлялося, що дрон за формою нагадує іранський Karrar, а більшість його вузлів ідентичні компонентам інших «ґєранєй», вироблених в Алабузі. Також противник розглядає можливість запуску цього безпілотника зі штурмовика Су-25. Нині ж оприлюднено повний технічний портрет розробки.

Згідно з даними ГУР, «Ґєрань-5» має повну злітну масу близько 850 кг, крейсерську швидкість 450–600 км/год, що суттєво перевищує показники «Ґєрань-3», тривалість польоту близько двох годин та оціночну дальність до 950 км. Максимальна висота заявлена на рівні 6 км, водночас фактично зафіксоване застосування — на висотах від 200 метрів до 3 км.

Компоненти дрона — з Китаю, Німеччини та США

Силовою установкою дрона є китайський турбореактивний двигун TELEFLY TF-TJ2000A з тягою 200 кгс. Безпілотник оснащений типовими для цієї лінійки компонентами: польотним контролером, інерціальною та супутниковою навігаційними системами, системою передачі телеметрії на базі мікрокомп’ютера Raspberry, 3G/LTE-модемами та MESH-модемом.

Фюзеляж, крила й хвостове оперення виготовлені з вуглецевого волокна, силова конструкція — з алюмінієвого профілю та заліза. Для маркування апаратів використовується експериментальна серія «Э», аналогічна тій, що застосовувалася на модифікаціях «Ґєрань-2» з ракетами Р-60 та ПЗРК.

ГУР також повідомляє, що ідентифікована електронна компонентна база має походження з Китаю, США та Німеччини. Окремо оприлюднено перелік ще 105 електронних компонентів іноземного виробництва, виявлених у російських БпЛА «ґєрань-2», «Zala T-20» та крилатій ракеті класу «повітря–поверхня» Х-32.

У розвідці наголошують, що розширення номенклатури російських засобів ураження, створених за іранськими прототипами, а також подальше використання західних і азійських технологій свідчить про необхідність посилення контролю й блокування доступу держави-агресора до критично важливих компонентів.