Про це пише Politico.
Суть пропозиції
Цукман, професор Каліфорнійського університету в Берклі та один із провідних дослідників глобальної нерівності, запропонував ввести щорічний податок у розмірі 2% на великі статки. Йдеться про домогосподарства, чий капітал перевищує 100 мільйонів євро. За його оцінками, такий податок може принести близько 20 мільярдів євро на рік, що дозволить суттєво зменшити дефіцит бюджету без скорочення соціальних витрат.
У своїх виступах Цукман наголошує, що податок не є покаранням за багатство, а інструментом стабілізації фінансів держави: «Ми не можемо продовжувати робити вигляд, що нічого не можна змінити. Франція має ресурси — вони просто надто сконцентровані».
Політична реакція
Пропозиція Цукмана стала гарячою темою в Парижі. Центристська правляча партія, яка формує уряд, виступає проти податку, побоюючись втечі капіталу та негативної реакції інвесторів. Водночас вона потребує підтримки лівих партій, щоб просунути свій план витрат на 2026 рік, зокрема в сфері охорони здоров’я, оборони та екологічного переходу.
Один із високопоставлених чиновників, який побажав залишитися анонімним, заявив: «Перевага пропозиції Цукмана полягає не в самому податку, а в діагнозі та відході від ідеї, що нічого не можна зробити».
Економічні аргументи
Франція має державний борг понад 115% ВВП, і уряд шукає способи його зменшення без радикального урізання витрат. За словами Цукмана, надвисокі статки залишаються майже не оподаткованими, тоді як середній клас несе основне податкове навантаження.
Економісти розділилися в оцінках. Деякі підтримують ідею як справедливу та ефективну, інші попереджають про ризики втрати конкурентоспроможності, особливо на тлі глобальної мобільності капіталу.
У Франції зростає невдоволення економічною нерівністю. За даними INSEE, 1% найбагатших володіє понад 25% національного багатства. На цьому тлі ідеї Цукмана знаходять підтримку серед молоді, профспілок і громадських організацій, які вимагають «перезавантаження» податкової системи.
У соцмережах хештег #TaxTheRich набирає популярності, а сам Цукман став символом нового покоління економістів, які поєднують академічну глибину з політичною активністю.
