Про це повідомив оглядач та експерт зі Східної Європи Марк Галеотті у своїй колонці для видання The Sunday Times.
За словами експерта, Путін побоюється, що участь у Раді миру призведе до політичної ізоляції Росії. Трамп, керуючись власною меркантильною логікою, встановив ціну за постійне членство в організації у розмірі одного мільярда доларів.
Російський диктатор, намагаючись перехитрити Вашингтон, заявив про готовність сплатити цю суму із заморожених у США російських активів. Це рішення Галеотті пояснює тим, що Путін уже не сподівається на повернення цих коштів у інший спосіб, тому вирішив використати їх як «вступний внесок» у проєкт Трампа.
Головна причина невдоволення Москви криється у зміні міжнародної ієрархії. Якщо в Організації об’єднаних націй Росія має право вето та статус постійного члена Радбезу, що ставить її на один рівень зі Сполученими Штатами, то в Раді миру вона стає лише одним із багатьох учасників.
Новий орган Трампа включає країни з кардинально різною вагою на світовій арені — від великих держав до таких держав, як Албанія чи В’єтнам. Це, на думку Галеотті, підкреслює реальну слабкість позицій сучасної Росії та позбавляє її виключного статусу «вершителя доль».
Трамп використовує Раду миру як інструмент формування нового світового порядку, заснованого на особистих домовленостях та фінансових внесках, а не на міжнародному праві.
Для Путіна це створює дилему: відмова від запрошення може призвести до прямого конфлікту з непередбачуваним Трампом, а згода — означає прийняття гри за американськими правилами, де голос Москви більше не є вирішальним.
Експерт наголошує, що інтереси Трампа, керованого власним его, жодним чином не збігаються з довгостроковими планами Кремля щодо домінування у Східній Європі.
Офіційне створення Ради миру відбулося у січні 2026 року в Давосі, де Трамп представив її як «найпрестижнішу раду в історії». До керівного складу організації вже увійшли держсекретар Марко Рубіо, зять президента Джаред Кушнер та експрем’єр Британії Тоні Блер.
Поки Росія намагається знайти своє місце у цій структурі, багато європейських країн, зокрема Франція та Німеччина, висловили скептицизм щодо нового формату міжнародної дипломатії, вважаючи його спробою підірвати традиційну систему ООН.
