Про це пише CNN.

Та добра новина для Києва — знайома: Трамп дозволив іншим членам НАТО купувати американське озброєння — і, судячи з усього, в широкому асортименті. Серед них — критично необхідні зенітні ракети Patriot і установки до них. Трамп навіть припустив, що в одній з країн НАТО «зайвими» є аж 17 таких установок.

Яким би не був точний обсяг пакета озброєння, що його врешті надасть Альянс, це саме те, про що Трамп натякав раніше, і саме те, що нині потрібно Україні. Щоденні обстріли з російських балістичних ракет може зупинити лише Patriot — а дозволити їх постачання може тільки Білий дім. Україна страждає від браку цих систем та інших передових видів озброєння США, які, можливо, не згадуються вголос, але входять у пакет. Це — короткострокове, але життєво необхідне полегшення.

Але болісна для України частина — це те, чого не було оголошено: негайні вторинні санкції проти покупців російської енергії, які могли б серйозно вдарити по гаманцю Москви. Масштаб санкцій, запропонованих у законопроєкті Сенату США — до 500% мита на будь-яку торгівлю з тими, хто купує російські нафту та газ — міг би мати нищівний ефект.

Ці санкції вдарили б по Китаю та Індії — головному супернику та ключовому союзнику США відповідно — у час, коли ціни на нафту низькі, але напруга в торгівлі висока. Наслідки для енергетичних ринків були б очевидними, а США — ймовірно, також постраждали б від зростання цін на нафту. Але поки що це — лише загроза із затримкою, разом із майже беззубими санкціями проти самої Росії (оскільки торгувати з нею вже майже нічим).

Встановлений Трампом 50-денний дедлайн дає Путіну час до вересня, аби переконати Трампа змінити свою думку — або ж змінити реалії на полі бою так, щоб диктувати умови миру самостійно. Це створює вікно, в яке Пекін і Нью-Делі теоретично могли б спробувати згорнути енергетичні зв’язки з Росією — хоч і малоймовірно, зважаючи на залежність і складність таких процесів. Або — тиснути на Москву, аби вона припинила війну. Але це важко очікувати, особливо від Китаю, чия влада неодноразово давала зрозуміти, що не може дозволити собі поразку Москви, аби не залишитися сам на сам зі США в умовах глобального протистояння.

Дедлайн Трампа також свідчить: він ще не відмовився від найілюзорнішої частини своєї політики щодо України — віри в те, що Кремль насправді хоче миру, і його просто ще не достатньо переконали. Знову ми чуємо про “вікно” для домовленостей — але такі вікна вже були, і Путін завжди спокійно чекав, поки годинник відлічує час.

Однак важливо відзначити зміну тону Трампа — бо саме емоційний настрій часто дає реальніший сигнал щодо політики Білого дому, ніж конкретні заяви. У ключовий момент Трамп утримався від того, щоб назвати Путіна вбивцею, і змалював картину, де перша леді часто нагадує йому, наскільки жорстокими є удари дронів і ракет по Києву.

Росія значно посилила використання дронів проти України. Наймасштабніші атаки з початку повномасштабної війни сталися саме в червні: за одну ніч Росія могла запустити до 728 дронів.

Політика Трампа щодо Путіна пережила всі пори року: весна надій, коротке літо дипломатії в Затоці та Стамбулі, осінь розчарувань — і тепер зима роздратування, яка раніше була «базовим» станом для президента Байдена. Але попри 6 місяців російської дипломатії — показової, фальшивої та з гіперболізованими вимогами — Трамп досі не втратив надії вмовити Кремль добровільно зупинити цю екзистенційну війну за вибором.

Водночас Трамп уникає жорстких кроків. Нові кошти для України не передбачено, і публічно не оголошено про жодне нове постачання зброї, окрім того, що передбачається в межах НАТО.

Політика Трампа щодо України змінилася за тоном — можливо. Але вона зберігає головні риси:
– бажання, щоб платив хтось інший, але не США;
– дедлайни замість негайних наслідків;
– і вражаюча віра в те, що Кремль хоче миру.

Для Києва це поки що — полегшення, але дуже скоро воно може змінитися знайомим відчуттям розчарування.