Про це повідомив керівник Центру протидії дезінформації при РНБО України Андрій Коваленко.
За словами очільника ЦПД, фактична стратегія Китаю щодо Європейського Союзу базується на глибокій сегментації. Пекін виділяє промислово — технологічне ядро, до якого відносить Німеччину, Францію та Італію, зосереджуючи в цих країнах основні інвестиції в технології та промислову кооперацію. Водночас країни Центральної та Південно-Східної Європи залучаються через спеціальні формати, як-от ініціатива «17+1», що дозволяє Китаю створювати прямі політичні канали впливу в обхід загальноєвропейського консенсусу в Брюсселі.
Особливе місце у цій стратегії посідає Російська Федерація, роль якої Пекін визначає як суто інструментальну. Москва не розглядається як рівноправний стратегічний партнер рівня США чи ЄС, проте вона є корисним чинником для створення безпекової нестабільності на континенті.
Така дестабілізація дозволяє Китаю відвертати увагу Заходу на питання безпеки, поки сам Пекін концентрується на посиленні свого економічного впливу та розширенні бізнес — лобі в європейських столицях.
Після початку повномасштабного вторгнення в Україну Китай остаточно перетворив Росію на свій сировинний придаток, використовуючи її ресурси для підтримки власної економічної стратегії. Навіть попри посилення трансатлантичної координації, Пекіну вигідно, щоб Європа не йшла на повний розрив відносин, а лише обмежувала ризики. Це дає змогу Китаю продовжувати конкуренцію зі Сполученими Штатами за вплив на континенті через торгівлю, інфраструктурні проєкти та інвестиційні важелі.
Андрій Коваленко наголосив, що ідеальним сценарієм для Китаю є Європа, яка не є відкритим ворогом, а виступає обережним і залежним партнером.
Росія в цьому контексті залишається лише ресурсом та інструментом стратегічного тиску, який допомагає Китаю реалізовувати свої глобальні амбіції на десятиліття вперед, не вступаючи у відкриту конфронтацію з європейськими державами безпосередньо.
