Про це повідомляють російські ЗМІ.

За даними видання, за 3 роки з моменту російської окупації частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей створені загарбниками «суди» винесли там проти місцевих мешканців щонайменше 190 вироків за «держзраду», «шпигунство» і «конфіденційну співпрацю» з іноземцями.

Повідомляють, що за статтею про шпигунство судять іноземців, тобто громадян України. Тих, хто отримав (часто примусово) паспорт РФ, судять за статтею про держзраду.

«З липня до вересня 2025 року вироки за цими статтями виносили кожні три дні. Середній строк — 13,5 року. Мінімум два рази давали довічні. 28% засуджених — жінки. Щонайменше 8 засуджених — підлітки. Щонайменше 5 викрадених загинули в неволі. Реальні цифри більші – ми вивчали тільки публічні дані», — пише видання.

Повідомляють, що до війни за статтями про держзраду (від 12 до 20 років позбавлення волі або довічне) і шпигунство (від 10 до 20 років в’язниці) засуджували не більше ніж 16 осіб на рік. У 2022 році до Кримінального кодексу РФ додали ще одну статтю — «Співпраця на конфіденційній основі з іноземною державою, міжнародною або іноземною організацією», що передбачає від 3 до 8 років позбавлення волі).

Від початку війни і до липня 2025 року в Росії та на окупованих територіях «суди» за цими трьома статтями засудили щонайменше 774 людини.

За даними Важные истории окупанти викрадають тих, хто не згоден з окупацією українських територій.

Серед таких Ірина Горобцова, яку викрали у травні 2022 року з її будинку в Херсоні. Її утримували в кримському СІЗО без зв’язку із зовнішнім світом. А в серпні 2024 року так званий Херсонський обласний «суд» виніс Горобцовій вирок за статтею про шпигунство — 10,5 років у колонії загального режиму нібито за те, що вона збирала стратегічно важливі дані про підрозділи Збройних Сил Росії на території Херсонської області та передавала їх співробітнику головного управління розвідки України.

Мешканку Енергодара і 73-річного пенсіонера із Запорізької області Олександра Маркова засудили до 14 років позбавлення волі за статтею про держзраду за те, що вони нібито переказали невеликі суми грошей на «розрахункові рахунки іноземного банку, який використовується спецслужбами України».

Також стало відомо публічно щонайменше про 2 неповнолітніх, засуджених за «держзраду». Обом призначили реальні терміни — від 6,5 до 9 років. Серед 8 засуджених підлітків (молоді люди до 19 років включно за визначенням ООН) 2 дівчини.

Найсуворіше покарання отримав 19-річний на момент вироку Микита Полозов з окупованої Донецької області – 13,5 року позбавлення волі.

Іншого підлітка — 18-річного Олександра Сирова з Маріуполя — засудили одразу за двома статтями: за «держзраду» і «шпигунство», оскільки в нього було два громадянства — українське і російське.

Артема Куджанова російські силовики затримали, коли йому було 19 років, нібито за те, що він збирав дані про російських військових у Луганській області. У 2025 році його засудили до 12 років суворого режиму. Його батька Ібрагіма Куджанова 2024 року викрали з лікарні й катували струмом, потім дали 5,5 року за нібито «участь у терористичному співтоваристві».

Серед засуджених жінок є й багатодітні матері. Так, узимку 2025 року «суд» дав 12,5 року ув’язнення за нібито держзраду 32-річній Олені Даниленко із села Дем’янівка Херсонської області. У жінки є четверо неповнолітніх дітей, наймолодшому з них 5 років. Її рідного брата — 24-річного Олега Ращупкіна — судили за статтею про шпигунство. Йому дали 12 років ув’язнення.

Видання підкреслює, що кількість викрадених у рази більша, ніж кількість кримінальних справ.

Деяких мирних жителів судять за іншими статтями: наприклад, за «організацію терористичного співтовариства» і «участь» у ньому.

Загалом у базі російського правозахисного центру «Меморіал» є інформація про 654 мирних українців, які зазнали переслідувань на окупованих територіях або території Росії після початку повномасштабної війни.

Раніше виконавча рада ЮНЕСКО ухвалила рішення продовжити спостереження за ситуацією на тимчасово окупованому Росією півострові Крим через численні факти руйнування української культурної спадщини. Особливу увагу приділено об’єкту Світової спадщини — «Стародавньому місту Херсонес Таврійський та його хорам».