Про це пише BBC.

З моменту повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року Росія заробила понад €883 млрд ($973 млрд) на експорті викопного палива — попри заявлені санкції та ембарго. За даними аналітиків Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), €228 млрд з цієї суми надійшло саме від країн, які формально запровадили санкції проти РФ, зокрема країн ЄС, США та Великої Британії.

Левова частка прибутку, €209 млрд, припала на держави-члени Євросоюзу. Експорт російського газу до Європи відбувався і після введення обмежень — спершу через Україну, а згодом транзитом через Туреччину. У січні та лютому 2025 року обсяги такого імпорту зросли на понад 26% у порівнянні з попереднім роком.

Попри зусилля Заходу, у 2024 році російські доходи від викопного палива знизилися лише на 5%, тоді як доходи від нафти навіть зросли на 6%, а від трубопровідного газу — на 9%.

Наразі половина всього російського експорту скрапленого газу (LNG) надходить до ЄС, і ці поставки не входять до санкційного пакету Євросоюзу. ЄС лише планує повністю відмовитися від російського газу до кінця 2027 року.

Кампанійці та колишні чиновники, зокрема ексзаступник міністра енергетики РФ Владімір Мілов, звинувачують західні уряди у навмисному ігноруванні “лазівок”, які дозволяють Росії обходити санкції. Зокрема, йдеться про так звану “лакунну переробку” — коли російська нафта обробляється в Індії та Туреччині, а потім у вигляді нафтопродуктів експортується до країн, що формально заборонили імпорт із РФ.

Водночас Сполучені Штати під керівництвом Дональда Трампа демонструють все меншу рішучість у питаннях санкцій. Експерти побоюються, що реорганізація в уряді США може паралізувати ключові механізми контролю, зокрема діяльність Управління з контролю за іноземними активами (OFAC).

Запропонована Трампом ідея тиску на Росію через зниження світових цін на нафту також була розкритикована як неефективна. “Це не вдарить по Росії — натомість це знищить американську сланцеву промисловість”, — каже Мілов.

Активістка Global Witness Май Рознер резюмує: “Ми маємо ситуацію, коли Захід одночасно фінансує агресора й опір цій агресії. Це не лише моральна дилема — це стратегічна поразка.”