Про це він розповів в інетрв’ю ВВС.
За його словами, під час бою у Ворзелі їхня група втратила контакт із командиром, закопала зброю, переодяглися в цивільне, але в Бучі все одно потрапила в полон. Там, каже позивний “Єсєнін”, окупанти створили центр для полонених та затриманих місцевих чоловіків, вибірково оглядали затриманих, особливо з татуюваннями.
У полон його брали не кадировці: “На вигляд це були слов’яни, не знаю: десантура чи розвідка”. Він розповів, що 4 березня при ньому росіяни застрелили літнього чоловіка, але коли загарбники вели їх у цей центр, “йшли вулицею, заваленою тілами. Тієї, що зараз показують на фото”.
“Перед цим дідові з нашої групи прострелили ногу, тому особливо ніхто дорогою до центру не рипався. Але вже біля самого центру нашу групу хтось почав обстрілювати. Усі розбіглися дворами приватних будинків і через хвіртки та огорожі спочатку втекли вглиб Бучі, а потім змогли й оминути скупчення російських військ коло Ірпеня, щоб повернутися до Києва”, – сказав він.
За його словами, добирався до столиці він чотири дні. “Якщо в Херсоні та Мелітополі люди кидаються на техніку та виходять на мітинги, то це тому, що там залишився зв’язок. У містечках, через які я пробирався, де немає мобільного зв’язку та інтернету, все виглядає набагато інакше”, – пояснив доброволець.
“Мирних стріляють. Просто по приколу. На своє задоволення. Незалежно від віку та статі. Вулиця, по якій мене вели під прицілом на “базу полонених”, усипана трупами бабусь і дідів. Провідували сусідів, йшли за водою, залишилися без їжі. Лежать через кожні 10 метрів”, – згадав він.
Він також каже, що населення цих містечок під Києвом “тотально ненавидить росіян”, а його російська говірка “викликала у людей дикий гнів, коли я з ними заговорював”.
Фото: BBC
