Про це повідомив президент Сербії Александр Вучич у прямому ефірі телеканалу TV Blic.

За словами сербського лідера, вартість російської частки (56,15% акцій) у межах угоди оцінюється в діапазоні від 900 мільйонів до 1 мільярда євро. Вучич наголосив, що Сербія мала серйозні наміри викупити ці активи самостійно, аби повернути стратегічне підприємство під державний контроль.

Уряд країни підготував значні фінансові ресурси та був готовий заплатити російській стороні понад 2 мільярди євро — тобто вдвічі більше, ніж запропонувала Угорщина.

Попри фінансову вигідність пропозиції Белграда, «Газпром нефть» надала перевагу угорській компанії MOL. Александр Вучич зазначив, що причини такого вибору для нього є «очевидними та зрозумілими», проте відмовився озвучувати їх публічно, аби не зашкодити національним інтересам Сербії. Він лише додав, що розумів неминучість саме такого сценарію ще задовго до офіційного завершення переговорів.

Ситуація навколо NIS значно ускладнилася через міжнародні санкції, під якими опинилася російська материнська компанія. Саме санкційний тиск з боку США та Євросоюзу змусив росіян шукати шляхи виходу з активу, який забезпечує левову частку енергетичних потреб Сербії.

Угорська група MOL, яка вже володіє нафтопереробними потужностями в Угорщині, Словаччині та Хорватії, тепер отримує контроль над єдиним сербським НПЗ у Панчево та розгалуженою мережею АЗС на Балканах.

Варто зауважити, що для остаточного завершення правочину сторонам ще необхідно отримати офіційне схвалення від Управління з контролю за іноземними активами Мінфіну США (OFAC). Це пов’язано з тим, що сербська компанія тривалий час перебувала під обмеженнями через зв’язки з російським енергетичним сектором.

Попри розчарування ціною продажу, Вучич охарактеризував нинішній стан відносин між Сербією та Росією як «добрі», намагаючись зберегти дипломатичний баланс.

Перехід NIS під управління угорців фактично змінює енергетичну карту Південно-Східної Європи. Це дозволить Сербії позбутися прямого російського впливу на критичну інфраструктуру, проте водночас посилює позиції Будапешта в регіоні. Остаточне підписання договору купівлі–продажу очікується до кінця березня 2026 року, якщо західні регулятори не висунуть додаткових зауважень до структури угоди.