Від українського походження до глобальної кар’єри

Богдан Гаврилишин народився 19 жовтня 1926 року в Коропці на Тернопільщині. Після Другої світової війни опинився в еміграції, навчався в Канаді та Швейцарії, де здобув економічну та інженерну освіту.

Значну частину професійного життя він провів у Швейцарії, працюючи в Міжнародному інституті менеджменту в Женеві. У цей період він був серед людей, пов’язаних із виникненням ідеї міжнародних зустрічей у Давосі, що згодом переросли у Всесвітній економічний форум.

Попри міжнародну кар’єру, Гаврилишин постійно підкреслював українське походження — у спогадах сучасників він часто представлявся як «Гаврилишин, українець».

Європа як внутрішня трансформація

Для Гаврилишина європейська інтеграція України не зводилася до формальних процесів чи міжнародних угод. Він наголошував, що ключовою умовою розвитку держави є зміна інституцій і принципів управління всередині країни.

Водночас він підтримував європейський вибір України. У різні роки Гаврилишин зазначав, що трансформація держави потребує часу та критичної маси громадян із новим типом мислення, а Україна може стати справді європейською державою за умови глибоких змін у політиці, економіці та суспільстві.

Після Революції гідності він говорив про зростання ролі України в європейському контексті, наголошуючи, що українське суспільство демонструє здатність до змін і відповідальності.

Культура і громадянство як основа інтеграції

Окрему роль у зближенні України з Європою Гаврилишин відводив культурі. Він вважав, що культурна спадщина може стати важливим інструментом інтеграції до європейського простору, поруч з економічними та політичними реформами.

Його бачення Європи не обмежувалося географією чи інституціями. У центрі стояла ідея відповідального суспільства, активного громадянства та ефективної держави.

Спадщина

Богдан Гаврилишин був членом Римського клубу та автором праць про моделі ефективного суспільного розвитку, зокрема книги «Дороговкази в майбутнє. До більш ефективних суспільств» та автобіографії «Залишаюсь українцем».

Його підхід до європейського майбутнього України залишився актуальним і сьогодні: інтеграція, за Гаврилишиним, починається не з зовнішніх рішень, а з внутрішньої трансформації держави і суспільства.