Про це у колонці для Інтерфакс-Україна написав Єгор Перелигін, заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства.
«Ми розглядаємо не лише класичні greenfield родовища, а й альтернативні джерела сировини. Один із таких шляхів — переробка хвостосховищ і відходів гірничо-металургійного комплексу», — зазначив він.
За його словами, те, що десятиліттями вважалося баластом, насправді є новою сировинною базою: без розкриття нових кар’єрів Україна може отримувати стратегічні метали для акумуляторів, електроніки, авіації та оборонної індустрії — і паралельно нейтралізовувати негативні історичні екологічні наслідки.
Перелигін назвав шість потенційних напрямів таких джерел:
— Хвости мінеральних пісків (титанові піски, монацит);
— «Червоний шлам» та шлаки виробництва пігментного TiO;
— Фосфогіпс і фосфатні відходи;
— Зола ТЕС і вугільні відвали;
— Хвости залізних, мідних і нікелевих руд;
— Відходи видобутку та переробки урану.
«Ми бачимо, як подібні підходи вже працюють у світі. У США на родовищі Bingham Canyon компанія перетворила відходи мідного виробництва на джерело телуру — металу, який активно використовується у сонячних панелях. В Аризоні Freeport-McMoRan запустила програму переробки хвостів для вилучення додаткової міді (при цьому — ще застосувавши ефект від геотермального нагріву). В Австралії Iluka Resources запускає проєкт по переробці складів монациту для отримання рідкісноземельних елементів, необхідних для виробництва постійних магнітів», — навів приклади заступник міністра економіки.
Він додав, що ідея «від хвостів до продукту» добре вписується в ширший підхід циркулярної економіки, коли ресурси використовуються повторно, а відходи перетворюються на нову цінність.
«Для України це більше, ніж технічне завдання. Це стратегія, яка дозволяє нам бути гнучкими й адаптивними: отримувати рідкісні метали (та звісно критично-важливі сировинні матеріали) з уже існуючих відходів, очищати довкілля і водночас інтегруватися у глобальні ланцюги постачання. Це можливість одночасно розвивати економіку та захищати природу, будувати власну стійкість і пропонувати світові нові точки опори», — підсумував Перелигін.
