Про це повідомили учасники ініціативи «Уманська 35/20» в Instagram.
Саме в цьому будинку колись мешкали Іван і Леоніда Світличні — тут вирувало неформальне культурне життя та формувалося середовище шістдесятників. Нині ж у приміщенні тривають ремонтні роботи, які мають перетворити його на повноцінний громадський і культурний майданчик.
Команда ініціативи вже не перший рік працює з пам’яттю цього місця: раніше тут проводили локальні фестивалі «Світличники», поп-ап виставки, толоки, а також висаджували клумби пам’яті. За словами організаторів, бракувало лише фізичного простору, який дозволив би системно розвивати цю роботу та працювати з чутливою, але живою комеморацією.
У майбутньому «Простір Світличних» планують зробити затишним місцем для зустрічей і локальних подій. Наразі команда шукає волонтерів, готових долучитися до наступних етапів ремонту й спільно розбудовувати простір.
Нагадаємо, у 2024 році на фасаді будинку на Уманській, 35 створили графіті з портретом Івана Світличного. За основу взяли малюнок української художниці й дисидентки Алли Горської.
Іван та Леоніда Світличні — одна з ключових родин українського шістдесятництва. Їхня київська квартира стала неформальним центром інтелектуального й культурного життя 1960–1970-х років, місцем зустрічей поетів, художників, філософів і правозахисників.
Іван Світличний — літературознавець, поет, перекладач і критик, один із моральних авторитетів руху шістдесятників. Він був не лише активним учасником культурного відродження, а й його внутрішнім «редактором сумління» — людиною, яка формувала середовище, підтримувала інших і задавала етичну планку. Світличний принципово не погоджувався на компроміси з радянською владою, за що був неодноразово репресований, засуджений до таборів і заслання.
Леоніда Світлична — філологиня, культурна діячка, людина, без якої цей осередок був би неможливим. Вона не лише підтримувала Івана, а й була повноцінною учасницею інтелектуального життя, зберігала архіви, тексти, листування, пам’ять про спільноту. Після репресій і смерті чоловіка саме Леоніда зробила багато для збереження спадщини шістдесятників.
Квартира Світличних у Києві була простором свободи в умовах несвободи. Тут читали заборонені тексти, обговорювали літературу й політику, слухали музику, сперечалися й формували альтернативну радянській культурну реальність. Для багатьох це було місце, де вперше з’являлося відчуття внутрішньої незалежності.
Родина Світличних символізує не лише культурний спротив, а й щоденну, негучну роботу з пам’яттю, мовою та відповідальністю. Їхня історія — це приклад того, як приватний простір може стати публічним чинником історії, а тиша й розмова — формою опору.
