Про це йдеться у відповіді прем’єра на петицію на сайті Кабінету Міністрів України.
У своїй відповіді Шмигаль посилається на статті Женевської конвенції, які дозволяють військовополоненим як надсилати, так і отримувати поштові листівки та листи. Понад те, держави мають дозволити їм користуватися телефоном, електронними повідомленнями та навіть відеозв’язком, використовувати більш сучасні засоби.
Ці засоби зв’язку використовувалися під час кількох міжнародних збройних конфліктів після Другої світової війни для полегшення контактів між військовополоненими та зовнішнім світом, іноді за сприяння Міжнародного комітету Червоного Хреста. Низка військових посібників і національних законів також передбачають право військовополонених на побачення з родиною.
За словами Шмигаля, телефонні розмови росіянам варто дозволити ще й тому, щоб вони не боялися здаватися у полон Збройним силам України, попри будь-яку пропаганду про українців.
Для чого українці хочуть заборонити росіянам спілкуватися з рідними у полоні
Петицію з вимогою призупинити надання російським військовополоненим права на телефонний зв’язок з рідними з’явилася 22 березня на сайті Кабінету Міністрів України.
Автор петиції стверджує, що на відміну від окупантів, рідні українських військовополонених не мають жодної інформації про стан їх здоров’я та місце перебування.
“Попри багатомісячні прохання та вимоги, ми не можемо почути голос наших захисників, аби впевнитися, що вони справді живі. Це щастя мали лише одиниці з нас. Ми пишемо листи своїм чоловікам, синам та братам, але навіть не знаємо – чи доходять вони до них. МКЧХ мовчить про це не менш твердо, ніж це роблять росіяни”, – йдеться у петиції.
“Водночас російські військовополонені вже давно написали і зателефонували своїм рідним. І їхні рідні живуть спокійно. Вони знають, що Україна урядовим документом закріпила право російських військовополонених на телефонні розмови, хоча це зовсім не передбачено Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими 1949 року, яка гарантує лише листування”, – додав автор.
