Вже у перші дні після відкриття інтерес до експозицій виявився настільки великим, що у вихідні біля входу до артцентру утворилися довгі черги охочих потрапити всередину. Відповідними дописами відвідувачі діляться в соцмережах.

Виставки об’єднують роботи сучасних українських та міжнародних митців, які працюють із темами війни, ідентичності, пам’яті та трансформацій суспільства. За словами організаторів, обидві експозиції покликані не лише продемонструвати актуальне мистецтво, а й спровокувати глядача на глибше осмислення реальності, в якій живе Україна.

Потік відвідувачів значно перевищив очікування кураторів. Частині гостей доводилося чекати по кілька годин, аби потрапити до виставкових залів. Попри це, інтерес не зменшувався.

Відвідувачі відзначають сильне емоційне враження від представлених робіт. Особливо довподоби “дофамінова квартира із зефіру”. На вході відвідувачів пригощали маршмеллоу, “щоб не зʼїсти експонати”.

За їхніми словами, виставки не лише вражають візуально, а й змушують замислитися над складними питаннями сучасності. Частина експонатів має відверто провокативний характер, інші — навпаки, працюють із тихими, особистими історіями, однак разом вони створюють цілісну та напружену художню атмосферу.

Більше про виставки

Масштабний проєкт Радість об’єднує роботи українських та міжнародних художників і художниць, які, як визначають організатори виставки, досліджують одну з найважливіших емоцій, що надає сил у важкі часи. Частину цієї виставки планують показати на цьогорічній Венеційській бієнале.

У виставкових залах можна побачити найрізноманітніші роботи, об’єднані спільною ідеєю. Це інтер’єр квартири, повністю зроблений із маршмеллоу від голландської мисткині Сімони Пост, тату-студія, у якій можна зробити безкоштовне татуювання за ескізом авторства Алевтини Кахідзе, інсталяція, створена з 800 храмових дзвіночків від бангладешської художниці Ашфіки Рахман, та багато іншого.

Велика частина роботи над проєктом тривала взимку — під час сильних морозів та у період блекаутів. Тим не менш, команді все ж вдалося реалізувати заплановане, зазначив під час відкриття проєкту арт-директор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф.

«Ми всі поділяємо історії страждань і втрат. Але дуже рідко у нас є можливість ділитися тим, що приносить нам радість. Коли ми з кураторкою виставки Олександрою Погребняк почали обговорювати цю ідею, замислилися над тим, як нам знайти сміливість говорити про радість у такі складні часи. Та зрозуміли, що для цього нам потрібні інші учасники і учасниці, аби вони допомогли нам визначити, що ж таке радість», — розповів Бйорн Гельдхоф.

Він також додав, що визначальною для організаторів проєкту стала зустріч із ветераном, морським піхотинцем, який пережив полон, Глібом Стрижко. Результатом співпраці з ним стали 12 історій — це свідчення військових, які тепер є частиною виставки.

На п’ятому поверсі PinchukArtCentre також працюватиме експозиція Дослідницької платформи Не питаючи дозволу. Виставка, яка має вікові обмеження 18+, демонструє роботи українських митців, створені у період між 2004 та 2014 роками, між Помаранчевою революцією та Революцією Гідності. Як зазначила під час відкриття виставки кураторка Дар’я Шевцова, об’єднує їх дослідження авторами і авторками дослідження тілесності та тіла як інструменту спротиву.

«Ви побачите, що у роботах багато свободи, зухвалості, але одночасно багато розчарувань. Можна спостерігати, що після піку активності громадянського суспільства в 2004 році, після Помаранчевої революції, художні стратегії змінюються. Художниці і художники починають виходити в публічний простір, виходити на площі, на вулиці, випробовувати сили мистецького жесту. З іншого боку, вони також переглядають звичні уявлення, які, здебільшого, в 2000-х все ще були сформовані пострадянською мораллю, культурою і патріархальними цінностями», — підкреслила Дар’я Шевцова.