Про це повідомило видання «Deutsche Welle».
Рішення було оприлюднене у вівторок, 3 лютого 2026 року, майже через два роки після смерті політика у виправній колонії «Полярний вовк». Судді ЄСПЛ дійшли висновку, що російська влада порушила низку статей Європейської конвенції з прав людини, зокрема статтю 5 щодо права на свободу та особисту недоторканність.
Арешт опозиціонера одразу після його повернення з Німеччини був визнаний таким, що ґрунтувався на непередбачуваному застосуванні кримінального права та являв собою очевидну відмову в правосудді.
Окрему увагу в рішенні приділено умовам утримання Навального під вартою. Суд констатував, що політик піддавався кільком формам жорстокого поводження, що сукупно кваліфікується як нелюдське і принизливе ставлення.
Зокрема, йшлося про систематичне позбавлення сну через щогодинні перевірки вночі, постійне відеоспостереження та примусове гоління голови, що порушувало статтю 3 конвенції про заборону катувань.
Також ЄСПЛ зафіксував порушення статті 2 щодо права на життя, вказавши на неспроможність держави забезпечити належний захист опозиціонера від жорстокого поводження, що в підсумку мало фатальні наслідки.
Оскільки сам Олексій Навальний помер у 2024 році, суд дозволив його дружині, Юлії Навальній, продовжувати розгляд справи від його імені. Саме вона визначена як отримувачка призначеної компенсації у розмірі 26 тисяч євро.
Варто зазначити, що це рішення має переважно символічний та юридично-історичний характер. Росія припинила членство в Раді Європи у 2022 році після початку повномасштабного вторгнення в Україну та відмовилася виконувати будь-які рішення ЄСПЛ, винесені після цієї дати.
Проте міжнародна інституція продовжує розглядати скарги на порушення, що сталися до моменту офіційного виходу РФ з-під юрисдикції конвенції.
Загалом у «файлах Навального», які розглядає Страсбурзький суд, накопичилося чимало скарг на політично мотивоване переслідування. Нинішній вердикт став черговим міжнародним підтвердженням системних репресій проти російської опозиції, навіть попри фактичну неможливість стягнути кошти з країни-агресорки в поточному політичному контексті.





























