Про це він повідомив на своїй сторінці у фейсбуці.
«Після реєстрації законопроєкту №14057 деякі медіа опублікували власні застереження щодо його окремих положень. Керуючись принципами відкритості та професійної дискусії вважаю важливим дати на них фахову відповідь — не емоціями, а аргументами, чітко й по пунктах», — написав Стефанчук.
За його словами, йдеться не про обмеження свободи слова, а про розширення особистих прав кожного громадянина. Спікер парламенту наголосив, що законопроєкт чітко відповідає Конституції України та міжнародним стандартам.
Щодо «відповідальності журналіста без вини», то це, за словами Стефанчука, не юридичні санкції, а спосіб захисту. Чинна редакція статті 277 ЦКУ вже передбачає, що «спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила». Це право на спростування відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Окремо він пояснив, що частина 13 статті 277 ЦКУ в редакції законопроєкту лише уточнює: особливості спростування визначаються законом. Такі особливості, зокрема, містяться у статті 43 Закону України «Про медіа», яка дозволяє суб’єктам відмовляти в публікації спростування у визначених випадках.
Стефанчук підкреслив, що презумпція невинуватості, закріплена Конституцією, не обмежує журналістські розслідування. Йдеться лише про те, що особу не можна називати винною без вироку суду.
Також він спростував заяви про те, що суди нібито зможуть блокувати сайти чи забороняти поширення інформації до публікації. За його словами, зміни лише уточнюють сучасні канали поширення інформації — соцмережі, месенджери, відеохостинги та інші онлайн-ресурси.
«Висновок: законопроєкт в цій частині не передбачає нових чи додаткових обмежень для свободи слова, в тому числі щодо проведення журналістських розслідувань та публікації їхніх результатів», — наголосив він.
Ще одним нововведенням є стаття 277-2 «Право на примирення», яка пропонує надати можливість особі, що поширила недостовірну інформацію, самостійно звернутися з ініціативою примирення. За словами Стефанчука, це не «примусове вибачення», а добровільний крок.
Крім того, законопроєкт вводить у ЦКУ статтю 302-2, яка закріплює «право на забуття». Воно дозволяє людині вимагати від пошукових систем прибрати посилання на інформацію, якщо вона недостовірна, застаріла, неправомірно оброблена або втратила суспільний інтерес. Це положення, за словами Стефанчука, є частиною євроінтеграційних зобов’язань України. Водночас воно передбачає баланс із правом суспільства знати суспільно важливу інформацію.
Спікер парламенту додав, що законопроєкт не покладає на медіа нових обов’язків чи додаткової відповідальності порівняно з чинним законодавством.
Він також запропонував на початку жовтня провести зустріч із журналістами та представниками громадянського суспільства для обговорення всіх аспектів документа.
«Головна мета законопроєкту — створити сучасну систему захисту прав людини й громадянина, утвердження і забезпечення яких є головним обов’язком держави», — підсумував Стефанчук.
Законопроєкт №14057 зареєстрували у Верховній Раді 21 вересня. Серед його ініціаторів — сам Стефанчук. Українські медійники розкритикували документ, побачивши у ньому ризики цензури та загрозу для журналістських розслідувань.
У пропозиціях парламентарів передбачено, що інформація, яка порушує презумпцію невинуватості, є недостовірною, а особа, права якої порушено, має право на спростування або відповідь. Також, попри те, що оцінні судження не підлягають спростуванню, за них можна вимагати компенсацію, якщо вони подані у формі, що принижує честь, гідність або ділову репутацію.
«Інститут масової інформації» заявив, що цей документ може призвести до надмірного тиску на медіа з метою видалення контенту, зростання самоцензури й зловживань судовими процесами з боку посадовців чи корпорацій.
Пункт про розширення права на спростування та права на відповідь у медіа також називають проблемним.
«Це, безсумнівно, знищить редакційний контроль, професійні стандарти журналістики й перетворить медіа просто на підставки для мікрофонів, які будуть зобов’язані надати ефір будь-кому, хто був згаданий навіть побіжно і непрямо, але хто вважатиме, що згадка в медіа порушує його чи її „особисті права“. І цей будь-хто отримає можливість нав’язувати свою версію подій навіть щодо достовірного матеріалу. Це становить величезні загрози для свободи слова і журналістики як професії загалом», — вважає Оксана Романюк, директорка ІМІ.
Розслідувачі Bihus.info вважають, що ці зміни призведуть до того, що на журналістів чекатимуть нескінченні суди, адже велика кількість справ або не отримують вироків, або чекають на них роками. Окрім того, журналісти показують те, що правоохоронці не встигають/не хочуть розслідувати, вважають у Bihus.info.
«Якби ми чекали вироку суду, перш ніж розповісти про корупційні схеми, ви б ніколи не дізналися ні про „оборонку“ Гладковського, […] ні про „яйця по 17“ — взагалі ні про що», — зазначають там.
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко заявив, що автори законопроєкту, прикриваючись суспільним інтересом, «можуть реально обмежити право суспільства на отримання правдивої інформації від журналістів і розслідувачів, право на критику та на забезпечення підзвітності чиновників».
