Про це пише Financial Times.
Однією з ключових рис зовнішньої політики Трампа є транзакційний підхід: питання полягає не в тому, що США можуть зробити для інших країн, а що інші країни можуть зробити для Америки. За словами європейського міністра закордонних справ, «усе зумовлено. Нічого не дається задарма, якщо ви не вкладаєте власні кошти».
Адміністрація наголошує, що такий прагматичний підхід вигідний американському народу: США прагнуть скоротити борг і забезпечити доступ до критично важливих корисних копалин, необхідних для армії, інфраструктури та даних. Конгресмен-республіканець Брайан Маст зазначає: «Головне питання: що нам потрібно від країни або регіону? Чого хоче від нас країна чи регіон? І якщо ми дамо їм те, що вони шукають, чи отримаємо ми те, що нам потрібно?»
Другим ключовим елементом є «політика, заснована на особистості». Замість традиційних дипломатичних каналів Трамп залучає давніх друзів та родичів для проведення мирних переговорів. Серед них — Стів Віткофф, спеціальний посланець із мирних переговорів; Джаред Кушнер, зять Трампа, який веде мирні переговори на Близькому Сході та в Україні; Том Баррак — посол у Туреччині та посередник у Сирії та Лівані; а також Массад Булос — посланець по Африці.
За словами колишніх чиновників, традиційна дипломатія відходить на другий план, а коло осіб, які визначають зовнішню політику, стало «разюче вузьким». Держсекретар, радник із національної безпеки та віцепрезидент мають значно менший вплив порівняно з особистими довіреними президента.
Експерти попереджають про ризики такого підходу. Професор історії Єльського університету Грег Грандін вважає, що стратегія Трампа несе серйозні загрози глобальній безпеці та може спровокувати масштабне військове протистояння. Письменник і виконавчий директор Президентського проєкту дій у сфері клімату Вільям С. Беккер додає, що Трамп «не володіє темпераментом, психічною стійкістю і моральними принципами, необхідними для посади президента США», а тому став «найнебезпечнішою людиною у світі».
